«Танець – пісня душі. Танець – серця вогонь».

Хвилинка-цікавинка.

   Доброго дня, Вас вітає Проценківська бібліотека-філія! 

Щороку 29 квітня по всьому світу відзначається Міжнародний день танцю (International Dance Day). Це свято, присвячене всім стилям танцю, почали відзначати з 1982 року за ініціативою Міжнародної ради танцю (International Dance Council, CID) ЮНЕСКО в день народження французького балетмейстера Жана-Жоржа Новерра (Jean-Georges Noverre), реформатора та теоретика хореографічного мистецтва, який увійшов в історію як "батько сучасного балету".

           Жан-Жорж Новерр (29 квітня 1727-19 жовтня 1810) — французький балетмейстер, хореограф і теоретик балету, учень балетмейстера Л. Дюпре. Виступав як танцівник і  очолював балетну групу в театрі "Друрі-Лейн" у Лондоні.

            Новерр розробив принципи героїчного балету і балету-трагедії. У 1759 році вийшла його знаменита праця "Листи про танець і балети", де Новерр обґрунтував принципи балету-п'єси, втілюваного засобами дієвих пантомім і танцю в співдружності композитора, хореографа і художника.

          

Тому, за задумом засновників, головна ідея цього свята — об'єднання всіх напрямків танцю, як єдиної форми мистецтва, а сам День танцю — це привід для її вшанування, а ще — її здатності долати всі політичні, культурні та етнічні межі, можливості об'єднувати людей в ім'я дружби і миру, дозволяючи їм говорити однією мовою — мовою танцю.

До танцю у всіх різне ставлення. Для одних покликання усього життя. Для інших - привід обійняти свою любов під романтичну мелодію. Але завжди і скрізь через танець ми розкриваємо свою суть і це – по-справжньому чудово!

  

У День танцю я вітаю і хочеться побажати вам насолоди. Кожною хвилиною і кожною миттю, щоб душа немов птах літала , щоб удача вас не покидала, щоб ніколи не втрачали почуття ритму і смаку до щасливого життя.

З повагою до вас сільський бібліотекар

 

 

 

«Чарівний світ Великодньої писанки». Писанкова вітрина.

Проценківська бібліотека–філія запрошує переглянути писанкову вітрину на якій представлені писанки, виготовлені користувачами бібліотеки.

Писанка – це неповторне багатство…

Його треба берегти, як безцінний скарб!

 Нам слід пишатися ним перед усім світом!

                                                                            Олександр Довженко

     

 Наближається найбільше християнське свято — Пасха. На Великдень прийнято розписувати яйця – писанки.

Наші предки вважали, що яйце – це символ весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду.

       

Людина, яка не володіє секретами розпису писанки, може подумати, що це досить складна справа і під силу лише тому, хто вміє гарно малювати.

Не треба боятися, спробуйте, і у вас все вийде. Головне у цій справі – бажання. Запам’ятайте, писанку пишуть не руки, а душа.

     

 

Писанка – яйце, декороване традиційними символами, які намальовані за допомогою воску й барвників.

Розписували яйце символічними знаками, котрі згодом трансформувалися в орнамент. Тільки українському народу вдалося зберегти знакову символіку писанки.

  

Писанки з давніх-давен були оберегом українців, їм приписували магічну силу. Боячись злого ока, від якого вони могли б втратити цю силу, їх не писали в гурті. Тому кожна жінка писала писанки сама і зазвичай увечері, щоб до хати не зайшов ніхто чужий і не наврочив.

Погані думки, гнів, сварка – це все могло впливати на процес написання писанки. Для того, щоб писанка вдалася, потрібно бути дуже спокійним, урівноваженим, зосередженим, мати хороший настрій.

Погані думки під час написання могли принести нещастя тій людині, якій писанка була пізніше подарована.

На писанковій вітрині представлені роботи користувачів бібліотеки : Вініченко Інни, Пантюх Олександри, Кеди Максима, Дахна Володимира та ін.

 

 "Як Великдень на дворі, то й писанка на столі". Віртуальна виставка-інсталяція.

           Незабаром на землю зійде чудове свято Великодня. ВЕЛИКДЕНЬ! Величне свято, яке споконвіку символізує перемогу над силами темряви і зла, уособлює примирення і прощення. Воно нагадує нам про любов і милосердя, страждання і біль, одвічні людські цінності. В усіх народів світу існує повір*я, що той хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. До Великодніх свят Проценківська бібліотека-філія підготувала віртуальну виставку-інсталяцію "Як Великдень на дворі, то й писанка на столі" на якій представлено багато цікавої інформації про народні великодні традиції, обряди, звичаї та про історію виникнення свята.

     Після карантинних заходів бібліотека запрошує своїх користувачів відвідати бібліотеку і ознайомитися з історією виникнення писанки та секретами писанкарського мистецтва. Про це світле радісне свято можна дізнатись, переглянувши книги, статті з періодичних видань, які представлені на виставці.

 

Великдень - велике та світле свято, це зустріч в родинному колі, серед друзів. Нехай це величне свято наповнить ваші серця світлими почуттями надії і любові, дарує щастя та добро.

       

 З повагою до вас сільський бібліотекар

Міжнародний День Землі.

Хвилинка-цікавинка

Найцікавіші факти про нашу планету

22 квітня – Міжнародний день Матері-Землі. Свято було засновано Генеральною Асамблеєю ООН у 2009 році. Мета заходів, що проводяться в цей день по всьому світу, – залучення громадськості до нагальних проблем екології та навколишнього середовища нашої планети в цілому. Бережіть наш прекрасний крихкий будинок, нашу безцінну блакитну планету!

1. 1,3 млн планет, порівнянних із Землею, можуть цілком розміститися на Сонці – зірці середніх розмірів.

2. Якщо ви просвердлите Землю наскрізь і стрибнути в отвір, вам знадобиться всього 42 хвилини, щоб опинитися на іншій стороні.

3. Королева Великобританії є законним власником однієї шостої частини суші Землі.

4. Земля, видима з Місяця, також проходить «місячні фази» (тільки в цьому випадку, звичайно, доречніше сказати «земні фази»).

5. Світло від Сонця досягає Землі за 8 хвилин 20 секунд.

6. У чайній ложці грунту більше живих організмів, ніж людей на Землі.

7. 1/3 поверхні суші Землі – частково або повністю пустеля.

8. Передбачається, що в нашій галактиці знаходиться щонайменше 2 млрд планет, схожих на Землю.

9. На Землі знаходиться більше 7500,000,000,000,000,000 піщинок піску.

10. Ядро Землі практично таке ж гаряче, як Сонце.

11. Блискавка на Землі б’є приблизно 100 разів на секунду або 8,6 мільйонів разів на день.

12. З часів Піфагора (500 рік до н.е.) жодна освічена людина вже не вірив, що Земля -плоска.

13. Земля є єдиним місцем у Сонячній системі, де вода знаходиться в трьох станах: твердому, рідкому і пароподібному.

14. Загальна кількість диких тварин скоротилося на 50% за останні 40 років.

15. Найбільшу глибоку точку Землі можна порівняти з висотою 25 «Емпайр-Стейт-Білдінг».

16. Земля – ​​єдине місце в Сонячній системі, де можна спостерігати повне сонячне затемнення.

 

Літературна сторінка разом з Проценківською бібліотекою.

І смеркає, і світає,

День божий минає.

І знову люд потомлений, і все спочиває

Тілько я мов окаянний, і день, і ніч плачу

На розпуттях велелюдних, і ніхто не бачить...

Т.Г.Шевченко

     

26 квітня 1840 р. – у Петербурзі вийшло перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка.

    Форзац першого видання «Кобзаря»

«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.

Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.

  Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки.

  Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса.

    До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».

  Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».

   Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були адруковані з купюрами. Припускають, що це зробив сам Мартос, злякавшись санкцій.

   «У  консервативно-реакційних колах  «Кобзар» одразу ж викликав суперечки й зазнав нападок. Про одну з таких суперечок, - що відбулася 23 квітня 1840 року на вечорі в М.Маркевича, на якому був присутній і Шевченко, - в щоденнику Маркевича читаємо: «А Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий і небезпечний. Мартос впадає у відчай». Цей переляк і відчай, очевидно, й спонукали Мартоса, не зупиняючись перед додатковими видатками на переверстку, вилучити з «Кобзаря» ряд уривків, публікація яких могла мати неприємні наслідки не тільки для автора (що й показав згодом розгляд «Кобзаря» в ІІІ відділі)», - писав відомий шевченкознавець Василь Бородін.

 Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом.

 «Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду».

 

Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем.Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи.

 Насьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги.

 Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка.

       У 1974 році видавництво "Дніпро" випустило факсимільне видання повного варіанту "Кобзаря" 1840 року, без купюр.

 

 

«Чорнобильська трагедія – одвічний слід на Україні»

(Виставка-нагадування)

  День в історії - Чорнобильська трагедія.

 Знову з Вами я, сільський бібліотекар та Проценківська сільська бібліотека.

Бібліотека запрошує переглянути віртуальну виставку-нагадування "Чорнобильська трагедія - одвічний слід на Україні", яка присвячена 35-ій річниці дня пам*яті Чорнобильської трагедії.

Зоря полинова горить

І осяває в дооколі

Порожні села, ниви голі,

Бур'ян. що з вітром говорить.

(М.Луків)

           Це земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами, якими рідко коли ступає людина. Чорнобиль... Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд. здичавілих звірів.

Чорнобиль - ми пам'ятаємо цю дату

І застигає в жилах кров

Чорнобиль - помирає у дитини мати

І не віддасть їй вже свою любов....

       На світі немає нічого випадкового, все взаємопов'язане. Чорнобиль - сама назва говорить за себе. Ще монголо-татари говорили, що згибле місце й обходили його стороною. Але ніщо не відчувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.

Саме в таку із ночей 26 квітня 1986 року на Чорнобильській станції сталася аварія - пролунав вибух, і над 4-м реактором атомної електростанції гігантське полум'я розірвало нічну тишу. 34 роки - великий чорний птах злетів над Прип'яттю, над Україною, над деякими містами Європи.

        Вогонь Чорнобиля опалив землю і душі мільйонів громадян і відтоді Чорнобиль - це не лише велика трагедія всього світу, а й символ безмежної мужності ліквідаторів. Усі вони ризикуючи своїм життям  та здоров'ям, захистили людство від невидимого страшного ворога. Наші односельці також приймали участь у ліквідації Чорнобильської трагедії. Трагедія відходить у минуле, але її наслідки страшні: загиблих батьків не повернути до родини, здоров'я рятівників наслідки цієї катастрофи не зміцнити, а посмертні нагороди нікого не втішають, Кажуть, що час гоїть рани,  чорнобильські і досі не гояться, а болять і нагадують про себе. Не стерти імена мужніх добровольців, які зупинили ланцюгову реакцію смерті. В той день собою ви закрили Україну. І буде вдячна вам, сини, вона завжди.

Так хочеться згадати поіменно.

Всіх тих кого любив

Хто був мені за друга ...

  

   "Відзначені печаткою безсмертя - не підлягають забуттю!" У 2011 році вийшла книга Чорнобиль. Вічний біль /Авт.кол.; Л.В.Літвішко, О.В.Літвішко, С.В.Нерозя, О.М.Терещенков; упор. Л.В.Літвішко. - Полтава: Видавець Шевченко Р.В., 2011. - 328с.

     Книга присвячена ліквідаторам Чорнобильської аварії. Тим, хто своєю мужністю відвернув перетворення на зону відчуження свого рідного краю - Зіньківщини  - й усієї України. У книзі зібрані матеріали, спогади зіньківців-ліквідоторів аварії на ЧАЕС про їхню участь у вікопомних подіях 1986-го та наступних нелегких років боротьби.

    Ми сподіваємося, що кожен, хто гортатими сторінки цієї книги, назавжди запам'ятає імена земляків, які ціною власного здоров'я, своїм життям заплатили за наше чисте сьогодення, за те, щоб, пам'ятаючи ті події, ми не повторювали минулих помилок і, по можливості, намагалися попередити їх повторення.

      Б'ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля... Вони нагадують: пам'ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею.

Ми низько вклоняємося пам'яті тих, хто, відвівши від нас "пекельний атом", відійшов за межу вічності, та безмежні тим, хто сьогодні ще з нами, поряд, і потребують нашої уваги та підтримки не лише в день трагедії.

      Зичу міцного здоров'я, родиного затишку, благополуччя та довгих років життя! Хай кожен новий день сповнює Ваші серця миром, спокоєм, добром! Бережімо пам'ять про ветеранів Чорнобильської катастрофи.               ПАМ'ЯТАЙМО!

        Шановні користувачі Проценківської сільської бібліотеки!

 

Після карантинних заходів запрошую вас до бібліотеки переглянути літературу, яка представлена на виставці-нагадування, та матеріали, які зібрані у папці "Гіркий полинь, болюча рана" (спогади односельців, ліквідаторів Чорнобильської трагедії).

 

 

 

«КНИГА – МУДРІСТЬ ВІКІВ»

(хвилинка – цікавинка)

Всесвітній день книг і авторського права відзначається 23 квітня. Цей день вибрали для свята не випадково. Саме 23 квітня 1616 року померли три генія світової літератури: Вільям Шекспір, Мігель де Сервантес Сааведра, а також Інка Гарсіласо де ла Вега. У 1995 році на паризькій конференції ЮНЕСКО було прийнято рішення про встановлення даного свята. Його головна мета — викликати у молодого покоління повагу до літератури, закликати людей до читання книг, які є невід’ємною частиною духовної спадщини кожної епохи. Книга — це не тільки джерело знань. Це простий доступ до головних людських цінностей, духовних принципів та творчих досягнень всього людства.

Книга є носієм найрізноманітнішої інформації. На основі її використання організований весь освітній процес в цивілізованому світі. Також книга вважається фундаментом самоосвіти та пошуку внутрішньої гармонії. Цінність цього свята як раз і полягає в пропаганді цих ідей. Тільки любов до книги допоможе людям передати свій життєвий та історичний досвід наступним поколінням. День книг і авторського права можна назвати одним з інструментів культурного збагачення людства.

 

 

    «НЕПОВТОРНА КАЗКАРКА ОКСАНА ІВАНЕНКО».       Перегляд літератури.

      В Проценківській сільській бібліотеці до дня народження Оксани Іваненко підготовлений перегляд літеретури, де читачі мають змогу ознайомитися із творчістю та творами письменниці. 
     Неповторною казкаркою була Оксана Іваненко. Вона написала десятки творів для дітей і дорослих, серед яких казки, вірші, оповідання, повісті, романи, літературно-критичні статті. Письменниця здійснила також чимало перекладів.
        Народилася Оксана Дмитрівна 13 квітня 1906 року в мальовничій Полтаві. Батько Оксани працював редактором газети, мати — вчителькою притулку для сиріт «Дома трудолюбия». У родині панував культ художнього слова, було зібрано величезну домашню бібліотеку.
     

В Іваненківському домі завжди бувало багато дітей. Це і Оксана, і рідний брат Дмитро, і двоюрідні брати та сестри, які постійно жили у родині, і діти з дитячого будинку, якими опікувалась мати. Будинок, двір, сад — скрізь дитячий галас. Удома часто читали вголос твори Г. Х. Андерсена, М. Гоголя, Т. Шевченка, інших письменників, переглядали й читали художні, наукові, дитячі журнали. Мала Оксана над усе любила слухати і переповідати казки, оповідання. Майже все прочитане одразу перетворювалося на веселі ігри. У шість років Оксана написала свою першу казку. Її було вміщено в домашньому рукописному журналі «Гриб», який дівчинка сама й «редагувала». Пізніше її дитячі повісті з’явилися в рукописному журналі, що виходив у гімназії. Оксана дуже добре вчилася і вже з дванадцяти років самостійно працювала з іншими учнями, навчаючи їх грамоти.
      Так розвивався у дівчинки потяг і до літератури, і до педагогіки. Оточення, в якому минало дитинство майбутньої письменниці, коло зацікавлень її батьків, їхня любов до праці позначились на характері Оксани і назавжди визначили її захоплення та інтереси.
     

У свою шістнадцяту весну Оксана стає вихователькою дошкільного дитячого будинку. У цю роботу дівчина поринула з самовідданим захопленням. У цей же час здійснюється її мрія стати педагогом — вона вступає до Полтавського інституту народної освіти. Удень — робота в дитячому будинку, увечері — навчання.
       Художньої літератури для дітей тоді бракувало. І у години скупого перепочинку Оксана Іваненко пише для своїх малих вихованців казки, вірші, оповідання, п’єси. Схильність молодої виховательки до літературної творчості не залишилася поза увагою керівництва дитячими будинками, і часто до свят їй замовляли написати щось для дітей. 
      У 1923 році Оксана перевелась до Харківського інституту народної освіти на відділення соціально-правової охорони неповнолітніх факультету соцвиховання. Була впевнена, що й далі працюватиме з малятами. Та сталося інакше. Вона почала відвідувати літературні вечори, студію, познайомилася з письменниками П.Усенком, О. Копиленком, а з поетесою Наталею Забілою здружилася на все життя .
       Приїхавши влітку 1924 року в Полтаву на канікули, Оксана довідалася, що поблизу розташовано дитячу колонію ім. М. Горького, яку очолював добрий знайомий її матері А. С. Макаренко. Вона їде в колонію і проводить там усе літо як практикант. 
        Робота з безпритульними дітьми, з неповнолітніми правопорушниками вимагала не лише знання педагогічних прийомів і незгасної енергії, а й тонкої душевності, щирої любові до дітей. Саме така любов і спонукала Оксану Іваненко удосконалювати свої знання з дитячої психології, глибше пізнавати природу дитячих уподобань і захоплень, процеси становлення характеру. Вона вступає до аспірантури Науково-дослідного інституту педагогіки і пише дисертацію, сама назва якої вказувала на вірність покликання: «Дитяча літературна творчість».
     Після закінчення навчання Оксана Дмитрівна деякий час керує секцією дитячої літератури при інституті, налагоджує тісні зв’язки з дитячими бібліотеками, запрошує письменників на обговорення проблем дитячої літератури. Саме у той час точилася дискусія про те, що являє собою казка і чи потрібна вона сучасним дітям. Незабаром Оксану Дмитрівну запросили редактором у видавництво «Молодий більшовик», і вона відразу відчула — оце її справжнє місце в житті: писати, організовувати, боротися за дитячу літературу. Багато казок було створено Оксаною Дмитрівною у дитячому будинку. Згадала вона свою першу казку «Квіти» про те, як на полі бою із сліз матерів і сестер, з крові полеглих виросли квіти. Розповідаючи казки дітям, вона бачила, з яким захопленням слухали вони їх, особливо чародійні та фантастичні. І письменниця вирішила продовжити свою казкарську творчість.
      О. Іваненко вважала, що справжня її творчість для дітей почалася у 1933 році, коли була створена казка «Сандалики, повна швидкість!». Цей її твір та вірші для дітей Наталі Забіли відзначили Корній Чуковський та Самуїл Маршак у дні Першої республіканської наради з питань дитячої літератури, яка проходила у Харкові. Корній Іванович сказав жартома молодим письменницям: «Можете всім сказати, що старий Чуковський вас помітив!». Уславлені майстри дитячої літератури схвалили казку, зробили деякі зауваження. Це було визнання, яке окрилило Оксану Дмитрівну. Письменниця починає активно відстоювати жанр казки, її ні з чим незрівнянну притягальну силу і виховне значення.
       З’являються нові казки з фантастичними перетвореннями — «Чудесна квітка», «Три бажання», «Чарівні зерна», «Маяк». На дверях лікаря з чарівної казки письменниці «Великі очі» було прикріплено табличку з написом: «Лікую: брехунів, боягузів, базік, ледарів, заздрих і тому подібних хворих, що заважають жити собі й іншим. Лікую швидко й без болю. Ліки безплатні у власній аптеці». І в цих словах втілено головну ідею казок О. Іваненко.
       
    Невдовзі були написані казки, які увійшли в цикл «Лісові казки». «Пишучи казку, — розповідала Оксана Дмитрівна, — я перевтілювалася абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не могла думати про щось інше. Я вкладала в неї всі почуття, спогади, думки, розмисли...».
      Традиційні казкові чижі, журавлі, кульбаби, тополі та дикі яблуньки по-новому «заговорили» до дітей про таємниці природи і навколишнього світу. 
      У 1939 році до ювілею Т. Г. Шевченка Оксана Дмитрівна написала невеличке оповідання про дитинство Тараса — «Чорний шлях». Його надрукували в журналі, переклали російською мовою, передали по радіо. І письменниця захотіла розповісти більше про дитинство та юність Великого Кобзаря. Вона їде на Черкащину — батьківщину поета, потім у Ленінград, де йому довелося жити. Книжка вийшла 6 березня 1939 року, до відкриття пам’ятника Т. Г. Шевченку в Києві. За успіхи у розвитку дитячої літератури в тому ж році О. Іваненко було нагороджено орденом «Знак пошани».
   Та прийшла війна ... Восени сорок третього року Оксана Дмитрівна з дітьми, вже без батька, переїздить у Москву, а навесні сорок четвертого повертається у рідний Київ.
    Після страшної ночі фашистської окупації над Києвом заяснів день. Почалася відбудова країни. О. Іваненко працює відповідальним редактором журналу «Барвінок». Із захопленням пише вона оповідання про школярів, про їхні патріотичні вчинки. Чисті, благородні поривання дітей майстерно змальовано письменницею в таких творах: «Пошта прийшла», «Школа», «Життя коло смерті», «Таємниця», «Подарунок», «Молодша сестричка».
    Велике враження справила на Оксану Дмитрівну зустріч з юними в’язнями фашистських концтаборів. Те, що вона побачила, приголомшило її... Їх позбавили дитинства. Навіть не всі діти знали свої прізвища. Найжахливіше, що вони були матеріалом для медичних експериментів нацистських табірних лікарів. Поволі, скупо розкривалися дитячі долі у розповідях про нелюдські страждання. Так поступово створювалась повість «Рідні діти» про дітей війни.
     У цей час Оксана Іваненко пише нариси й оповідання на історичну тему: повість «Друкар книжок небачених» (1947) про першодрукаря книг в Росії і Україні Івана Федорова, «Богдан Хмельницький» (1953). У 1961 році вона завершила майже двадцятирічну працю над романом про Т. Г. Шевченка «Тарасові шляхи», перша частина якого вийшла ще у 1939 році. Робота над романом вимагала від письменниці дослідницького хисту, досконалого вивчення джерел і, передусім, проникнення в таємниці художнього генія самобутнього поета. Оксана Дмитрівна настільки зжилася з образом свого героя, що його радощі стали її радощами, а його сльози — її слізьми. Вона немов пройшла разом з поетом його нелегкими шляхами від Моринців і Кирилівки через Литву до Петербурга, від Києва до Аралу, аж до останнього шляху, яким везли домовину з прахом Кобзаря в рідну Україну. «Тарасові шляхи» стали видатним явищем в українській бібліографічній прозі. Роман перекладено багатьма мовами.
      Відома Оксана Дмитрівна і як перекладачка з російської, датської, французької мов. Особливо багато зробила вона для перекладу і популяризації казок Г. Х. Андерсена. «У Ганса Хрістіана Андерсена вчуся і складаю йому подяку майже все своє творче життя, перекладаючи його казки, написавши передмову до українського видання його казок, присвятивши йому кілька оповідань на основі фактів з його біографії». Так писала О. Іваненко у своїх спогадах «Мої казки і мої дорогі вчителі».
      У 1974 році О. Д.Іваненко було присуджено Республіканську літературну премію ім. Лесі Українки за цикл «Лісові казки», повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та інші твори, що вийшли у видавництві «Веселка» у п’ятитомному зібранні.
     За Оксаною Іваненко давно утвердилася слава майстерного казкаря, талановитого романіста, щирої і життєрадісної людини. Її твори мають тисячі палких прихильників у всьому світі. У березні 1986 року письменниця була удостоєна Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. За заслуги у розвитку української літератури її нагороджено трьома орденами «Знак пошани» і орденом Дружби народів.
     Понад п’ятдесят років прожила Оксана Дмитрівна у дорогому її серцю Києві. Та найдужче любила вона його передмістя Кончу-Озерну, де мала дачу. Тут росли клени, берізки, блакитна ялинка, горобина, посаджені нею власноруч. Тільки великі сосни і дуби росли тут з давніх-давен. У глибині саду — «садовий кабінет»: блакитний столик і дві лавки. Тут легко писалося, можна було лишитися наодинці з собою і розмовляти з квіткою, деревом, птахом, друзями, Всесвітом. І все тут таке близьке, рідне: і дерево, і кущ, і співуча пташка, і білка, яка безтурботно стрибає з гілки на гілку. ...Сосни шуміли, навіювали спогади, уява переносила письменницю в давні часи й епохи, де можна було зустрітися з малим Тарасом Шевченком, з Марком Вовчком, з чарівником Андерсеном ... І творити, творити. 

Проценківська сільська бібліотека запрошує користувачів у світ чарівної творчості Оксани Іваненко.

  

 1997 року на 92 році життя полинула у вічність душа славетної майстрині художнього слова.

 

   "ШЛЯХ У КОСМОС".  Викладка-подорож.

   

Цікаві факти про космос, як правило, привертають до себе масу читачів у всьому світі. Таємниці і загадки Всесвіту не можуть не хвилювати нашу уяву. Що ж ховається там, високо-високо в небі? Чи є життя на інших планетах? Як багато часу потрібно, щоб дістатися до сусідньої галактики? Погодьтеся, відповіді на ці питання хочеться отримати всім, незалежно від віку, статі чи, скажімо, соціального статусу. Відповісти на ці та інші питання користувачам Проценківської сільської бібліотеки допоможе книжкова викладка-подорож «Шлях у космос», яка оформлена до Всесвітнього дня авіації та космонавтики 12 квітня. Матеріали, представлені на виставці розповідають про найцікавіші факти про космос і космонавтів. Знайомлячись з книгами, читачі дізнаються багато нового про те, про що раніше і не здогадувалися.

Бібліотека запрошує всіх бажаючих здійснити цікаву захоплюючу космічну подорож.

 "Чарівний світ книги" Пізнавально-оглядова екскурсія.

          Тут наймолодших читачів 

           Яскраві книги зустрічають

           Веселка казок та віршів,

           Що в грі веселій оживають.

    Вихованці ДНЗ "Колосок" разом із вихователем К.А.Якименко завітали в  чарівну оселю дитячої книги, яка не залишає жодну дитину байдужою. Тут їх зустріло розмаїття цікавих, яскравих книг.  Новенькими палітурками книги посміхнулися до малечі та повели їх у чарівний світ казки, у світ принцес  та принців, фантастичних пригод та мандрівок. 

   Книга в житті людини має величезне значення. І хоча інформаційними лідерами для дітей є телевізори та комп’ютери, проте книга була і залишається головним джерелом  інформації та знань.   

      Під час екскурсії діти поринули в неймовірний книжковий світ. Бібліотекар ознайомила  дітей  з бібліотекою  і її головною  цінністю – книгою. Розповіла, що треба виховувати в собі любов до книги і вміння її берегти.

Бібліотекар познайомили дітей з правилами користування книгою та бібліотекою, адже книга – це найцінніший скарб людини.

  Провела вікторину по казках « З якої казки завітав до нас головний герой? », «З якої казки ці слова?», "В якій казці зустрічаються ці речі?" та інші. Діти весело давали відповіді на запитання вікторини, розповідали казки, вірші.

    Розповідали, що у них в дитячому садочку та вдома також є книги, які їм читають. 

Діти за час екскурсії отримали багато цікавої інформації та позитивних вражень. Усім дуже сподобалася пізнавальна екскурсія, про що свідчили слова вдячності від маленьких користувачів їх посмішки та радісні оченята.

       Ласкаво  просимо вас до бібліотеки!

 Спортивний калейдоскоп Зіньківщини

 "Кімната без книги - все одно, що людина без душі"

                                                                            О.П.Довженко

Напочатку квітня діти і дорослі святкують день народження книги. 

Книга! Вона поруч від самого народження. З КНИГОЮ кожен із нас може мандрувати в минуле і майбутнє. Про все на світі розповідає книга.  

Одним із найулюбленіших казкарів усіх часів і народів визнаний Г.Х.Андерсен (1805 - 1875). Тому в день народження Г.Х.Андерсена, 2 квітня в усьому світі відзначаємо Міжнародний день дитячої книги.

До Міжнародного дня дитячої книги та дня народження казкаря у Проценківській сільській бібліотеці оформлена розгорнута викладка літератури  "Книжкова парасолька",

та  тематична поличка "Чарівний світ казок Г.Х.Андерсена" на якій представлено підбірку творів автора. Він автор всесвітньо відомих казок для дітей і дорослих. Твори автора перекладені більш ніж 150 мовами.

Дитяча Книга - перша сходинка до пізнання безмежного, чарівного, дивовижного світу - життя.

Проценківська сільська бібліотека запрошує скористатися чудовою нагодою перечитати казки, як дітям так і дорослим.

  

  " Кожну книгу, треба вміти читати"  (Б.Паскаль).

"Книги - найкращі друзі. До них можна звертатися в усі важкі хвилини життя. Вона ніколи не зрадить"  ( А. Доде)