"Національний тиждень читання"
Акція - "БУТИ СВОЇМИ"
З 04 по 10 грудня проходила щорічна акція
«Національний тиждень читання», яку проводить Український інститут книги.
Гасло Акції – «Бути своїми», в яке ми вкладаємо безліч сенсів і практичного
змісту. Ми переконані, що читання важливих книжок сприяє єднанню українського народу, формуванню
нашої ідентичності, збереженню культурно-мовної спадщини держави.
Читання є важливим у час миру і добробуту, але ще важливішим – у часи випробувань, які випали на нашу долю через війну. Книжки можуть стати нашим захистом і нашою зброєю, друзями і порадниками, вчителями і лікарями. За допомогою Акції ми хочемо привернути увагу до важливості і приємності читання, надихнути українців відвідати бібліотеку чи книгарню.
Користувачі
бібліотеки також долучилися до читання.
Тож будьмо
своїми, читаймо українське, читаймо разом!
Українська перлина світової літератури
160 років від дня народження Ольги Кобилянської
Творчість Ольги Кобилянської займає надзвичайно важливе місце в історії української літератури. Відомі літературознавці оцінюють творчість письменниці як відкриту та багатозначну етико-естетичну систему, що вимагає подальшого переосмислення з метою її входження в сучасний культурний контекст. У своїх творах Ольга Кобилянська розв’язувала соціокультурні проблеми, які висувала тогочасна дійсність та які не втратили своєї актуальності і в наш час.
Ольга Кобилянська ввійшла в історію української літератури як майстриня прози з глибоким психологізмом, учасниця жіночого руху, справжня патріотка й одна з найосвіченіших жінок свого часу. Вона ніколи не обмежувалася здобутими знаннями й такою самою вдачею нагородила своїх героїнь.
У нинішньому, ХХІ столітті Ольга Кобилянська гарантовано була б однією з тих особистостей, яких бажано і престижно запрошувати на резонансні теле- та радіошоу, літературномистецькі акції, диспути, дискусії і т. п. Вона була б у центрі уваги під час науково-практичних конференцій з питань філософії, психології, культури та й… довкілля. З нею було б цікаво розмовляти про мораль, етику, естетику, релігію, театр, кіно, живопис, літературу, про митця та загал, про становище й роль у суспільстві чоловіків і жінок, про батьків і дітей, про матеріальне і духовне, національне та інтернаціональне, про народ і його провідників тощо. Було б цікаво, бо якраз отакі й дотичні теми спонукали її до літературної праці, давали матеріал для окремо занотованих спонтанних роздумів, для записів у щоденниках, для листів, для нечисленних публічних виступів. А читачам авторське трактування, інтерпретація О. Кобилянською згаданих тем дають підстави вважати її принаймні непересічною письменницею. Уже перша її повість українською мовою – «Людина», яка побачила світ 1894 року у львівському альманасі «Зоря», твір тоді нікому не відомої літераторки з Буковини – стала одним з найоригінальніших, найцікавіших і найсуттєвіших творів про жінку-особистість в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Письменниця однією з перших порушила і детально розглянула жіноче питання в українській літературі. Її участь у феміністичному дискурсі сприяла творенню нового образу жінки – інтелектуальної, вольової та самодостатньої особистості . О. Кобилянська зробила великий внесок в популяризацію феміністичних ідей у модерній українській літературі, збагативши нашу літературу такими творами фемінного спрямування як «Аристократка», «Царівна», «Людина», «Природа», «Некультурна», «Valse melancolique», «Ніоба» та ін.
Ольга Кобилянська належить до тих українських письменників, які своєю творчістю не лише збагатили рідну культуру, але й зробили помітний внесок у завоювання читача для української літератури.
Співець душі народної
185 років від дня народження Нечуя-Левицького
Іван Семенович Нечуй-Левицький – один з найяскравіших талантів української літератури, визначний майстер слова, творець живого і вічного мистецтва.
«На початку XX століття кияни часто могли
бачити невисокого сивого старого, який із ціпком у руці надвечір прогулювався
Хрещатиком чи милувався схилами Дніпра. І мало хто знав, що це видатний
український письменник Іван Нечуй-Левицький…»
Народився Іван Семенович Левицький (Нечуй —
літературний псевдонім) 25 листопада 1838 року у мальовничому містечку Стеблів,
що біля Корсуня, у родині священика. Перші ази науки хлопчина здобув у
батьковій школі, яку той організував для сільських дітей.
За півстоліття творчої діяльності І.
Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят творів. Серед них – короткі оповідання
й епічні повісті, комедії та історичні драми, художньо-етнографічні праці,
науково-популярні нариси, літературно-критичні і мовознавчі статті, театральні
рецензії. В розвитку української прози письменник відкрив нову яскраву
сторінку. Він збагатив художню літературу тематично та ідейно, змалювавши в
своїх творах українське село за кріпацтва і після його скасування. Письменник
створив численні характери селянства, заробітчан відобразив їхню важку працю та
злиденність побуту. З сторінок його повістей і романів перед читачем вперше
постають образи української інтелігенції, попівства, чиновництва, польської
шляхти та представників суспільного «дна». Повнокровні реалістичні образи, які
змалював письменник, його пейзажі і картини життя стали характерною рисою
творів його пера.
Панас Мирний порівнював його з великим
музикою, що «на чудовій скрипці грає і своєю грою вражає думку і серце». Кращі
здобутки Івана Нечуя-Левицького припадають на 70-80 роки XIX століття. Серед
них роман «Хмари», повісті «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка»,
«Старосвітські батюшки та матушки».
Твори Нечуя-Левицького розкривають значні
духовні цінності, без яких немислиме духовне здоров’я особи, народу.
Іван Семенович став реформатором художнього
письма, зробивши авторську розповідь своєрідним художнім документом дійсності,
яскравим втіленням власних уболівань за долю простої людини.
