Проценківська сільська бібліотека щиро вітає всіх зі святом Днем Незалежності України!

Проценківська  сільська бібліотека щиро вітає з Днем Державного Прапора України!

   23 серпня, напередодні Дня незалежності, ми вшановуємо один з трьох символів суверенітету нашої держави – Державний Прапор України. Синьо-жовтий стяг уособлює нашу незалежність, є історичною пам’яттю та гордістю народу. На превеликий жаль, сьогодні український прапор, прапор кольорів мирного неба і золотого поля, залитий кров’ю найкращих синів українського народу і окроплений святими сльозами матерів. Ми, українці, продовжуємо сплачувати велику ціну за право називатися нацією гордих, вільних і відповідальних громадян.

День прапора України: цікаві факти

18 вересня 1991 Президія Верховної Ради України постановою «Про прапор України» надала синьо-жовтому прапору статус офіційної символіки країни. 28 січня 1992 Верховна Рада України прийняла постанову «Про затвердження Державним прапором України Національного прапора».

    В Україні свято встановлене згідно з указом Леоніда Кучми «Про День Державного прапора України» від 23 серпня 2004 року. У 2009 році Віктор Ющенко вніс до Указу зміни, заснувавши щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.

    Під синьо-жовтим прапором в Україні зустрічають іноземних гостей, військовослужбовці приймають присягу, працюють українські посольства, він вивішується в ООН.

ЦІКАВІ ФАКТИ:

1. Український прапор змінив кілька кольорів, перш ніж прийти до звичного синьо-жовтого забарвлення – він був червоним, малиновим і червоно-синім. У 1918 році Центральна Рада на чолі з Грушевським затвердила нинішню гамму кольорів.

2. Китайська художниця Мао Мао в 1992 році попросила першого президента України Леоніда Кравчука поміняти розташування кольорів на прапорі. Таке поєднання, на думку Мао, символізувало біди для держави.

3. У 2016 році українські альпіністи встановили наш прапор на вершині найвищої вулкана – Охос-дель-Саладо в Андах. Його висота – 6872 метри.

4. Серед прапорів слов’янських країн тільки український і боснійський не мають червоного кольору на полотнах.

   Бажаю усім злагоди, сил та натхнення, успіхів у роботі на благо нашої країни! Хай розум, воля і любов до рідного краю згуртовують нас для здійснення високої мети – процвітання соборної, вільної, неподільної і могутньої України. Миру і процвітання нашій Державі!

                                       Зі святом вас!    

До Дня Незалежності України в Проценківській сільській бібліотеці підготовлена книжкова виставка "Живи моя державо, Україно".
     День Незалежності - це свято пам’яті про цілі покоління наших предків, які творили націю і боролися за її державність, це шана загиблим Героям Небесної сотні, це невимовний біль за втраченими на Сході України українськими воїнами і добровольцями, які ціною власних життів захищали територіальну цілісність, державність, суверенітет нашої держави. А ще це день, коли варто серйозно задуматись про день завтрашній, про майбутні покоління, про нашу відповідальність перед історією…

Цікаві факти про День Незалежності України.

Події

24 серпня 1991 року депутати Верховної Ради УРСР вперше заспівали гімн Січових стрільців по завершенню засідання, а за незалежність України голосували навіть комуністи. До дня народження України пропонуємо  добірку цікавих фактів про події, які цьому передували та чим запам’яталися перші дні вже Незалежної України.

    Українці проголосували за незалежність України на референдумі1 грудня 1991 року. На референдум було винесено лише одне питання – “Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України”. Тоді в усіх 27 областях країни виборці підтримали Акт проголошення незалежності від 24 серпня 1991-го. Найменше прихильників незалежності виявилося у Севастополі (57,07%) та Кримській автономії (54,19%), решта областей, включно зі східними, віддали понад 80% голосів на підтримку історичного Акту.

  Найбільша підтримка була у Тернопільській (98, 67%), Івано-Франківській (98, 42%), Львівській (97,46%), Черкаській (96, 93%), Рівненській (95,96%) та Київській (95,52%) областях.

     Так, 24 серпня 1991 року скликали надзвичайне позачергове засідання Верховної Ради УРСР. Це сталося через три дні після подавлення путчу консервативних сил Радянського Союзу, які прагнули повернути СРСР без демократичних перетворень і “перебудови”.

  Сесія розпочалася о 10-й ранку з хвилини мовчання у пам’ять про трьох росіян, які загинули в ніч на 21 серпня під час виступу жителів Москви проти путчу.

   За незалежність України проголосували навіть комуністи. Більше того, представник компартії Олександр Мороз у своїй доповіді запропонував серед перших кроків незалежної влади реформувати армію та ввести власну валюту.

 В’ячеслав Чорновіл запропонував внести до зали Верховної Ради синьо-жовтий прапор. З ним українці стояли на барикадах біля російського Білого дому, а також підняти національний прапор над куполом парламенту.

Відразу по завершенню позачергового засідання УРСР, 24 серпня 1991 року, опозиціонери виконали гімн Українських Січових стрільців прямо біля трибуни. Крім того, пісню підхопили навіть мітингуючі.

  А першим президентом незалежної України став Леонід Кравчук.

  24 серпня 1994 року в Києві на Хрещатику пройшов перший військовий парад, приурочений до дня проголошення Незалежності України.

Тематична викладка-символ "Державний прапор - символ нації" 

    До Дня Державного Прапора України в Проценківській сільській бібліотеці-філії представлена тематична викладка- символ «Державний прапор – символ нації».

    Історія примхливо розпорядилася долею прапорових барв, що в різний час «почали своє життя на території українських земель»

   У березні 1918 року Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор як символ Української Народної Республіки. Ініціатором цього був Михайло Грушевський .

   28 січня 1992 року сесія Верховної Ради ухвалила постанову «Про державний прапор України». Ним став синьо – жовтий стяг , що символізує синь небес та золото ланів.

   Нині синьо – жовті прапори майорять по всій країні, символізуючи утвердження незалежності України.

Свята. Традиції. Звичаї. Маковей. Медовий Спас із святом вітає Вас. Щастя, радості від долі, як квіток у літнім полі!
        Маковія - одне з найулюбленіших у народі свят. Відзначають його 14 серпня. Цього дня у церквах святили воду, квіти й мак. Так звану маковійську квітку переважно робили з городніх квітів, але додавали в букет і лісові квіти. Пишний букет складався з чебрецю, чорнобривців, м’яти, васильків, нагідок, польових сокирок тощо. Додавали інколи й голівку невеличкого соняшника, і все це обв’язували червоною стрічкою. Голівки маку в’язали в окремий букет (щоправда, так робили не всюди, деінде маковійська квітка була спільною). До речі, дівки-чарівниці святили ще й мак-видюк (дикий мак). У народному знахарстві він вживається як засіб проти чародійства: вважалося, що цим маком треба обсипати дім, і тоді всі відьомські хитрощі зникнуть. Кожна квітка в букеті мала своє призначення. Так, м’ята мала оберігати сім’ю від усякої напасті й додавати здоров’я, ласкавці — приносити в родину ласку, злагоду та щирість, сонях уособлював небесне світило. По освяченні букет квітів та голівки маку клали за образи та зберігали до весни. Тоді мак розсівали по городу, а засушені квіти на Благовіщення вплітали дівчатам у волосся — «щоб не випадало».

 У деяких селах Київщини на Маковія встановлювали високі хрести, прикрашаючи їх квітами й головками маку, а зверху прикріплювали гарбузову маску із запаленою свічкою всередині, що нагадувала людський череп. Протягом усієї ночі хлопці та дівчата співали й танцювали, оберігаючи свій маковіївський хрест від сусідів-однолітків з інших вулиць чи кутків, які намагалися його викрасти або зламати.

Цього дня вживали смачні шуліки — випікали коржі, ламали на дрібні шматочки і заливали медом із розтертим маком.

Свято Маковія називають іще Першим Спасом, Спасом на воді.

Воду, освячену на Маковія, вважають цілющою. Цього дня хворі на пропасницю купалися в річці. А в давнину ще й святили колодязі та воду в річках.

      14 серпня у храмах можна побачити людей з кошиками стиглих плодів, різнобарвними та запашними букетами із трав, квітів і маку – їх ще називають «маковійчиками». Цей день народна традиція іменує Маковеєм, а Церква молитовно вшановує пам'ять сімох мучеників Маккавеєвих. Незважаючи на співзвучність цих назв із маком, традиція його освячення ніяк не пов’язана з мучениками і з’явилася на багато століть пізніше, аніж жили і трудилися на Божій ниві брати Маккавеєві.

Семеро старозавітних мучеників: брати Авім, Антонін, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алім та Маркел, їхня матір Соломонія та наставник Єлеазар жили у II столітті до Різдва Христового – за часів правління жорстокого сирійського царя Антіоха. Залякуваннями і гоніннями він намагався змусити євреїв відступитися від приписів Божого Закону. Проте жодні прояви земної влади чи застосування сили не могли змусити праведників поклонятися язичницьким ідолам і зрадити Істину. Через це брати були страчені разом зі своїм наставником Єлеазаром, а серце їхньої матері зупинилося під час молитви над їхніми тілами. Святі мученики отримали ім’я Маккавеєвих, що у перекладі з арамейської означає «молот». Це слово лише фонетично подібне до українського «Маковія», або «віяти мак».

Натомість традиція освячення маку з’явилася на українських землях через те, що він дозрівав саме у серпні – в пору родючості та жнив. Бажаючи висловити свою вдячність Богові за ці земні дари, люди почали приносити на освячення перші плоди, а з ними запашні трави, квіти, мед і мак. Церква не засуджує цю традицію, яка нагадує нам про обов’язок бути вдячними Богові за всі дари, які зростила земля нам на благо, але наголошує, що зцілює та освячує нас лише благодать Божа, за щирістю нашої віри та по молитві. Берімо у цьому приклад зі святих мучеників Маккавеєвих і пам’ятаймо, що сила може лише підкорювати, а віра стає джерелом боротьби та безстрашності.

                         

Цей День в Історії України

Бібліографічна довідка

1819, 7 серпня – у містечку Вороніж на Сумщині народився Пантелеймон Куліш, письменник, етнограф, мовознавець.

Походив із родини нащадків козацької старшини. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію, був слухачем Київського університету – повноправним студентом так і не став через відсутність документів на дворянство.

Автор першого українського історичного роману «Чорна рада», присвяченого боротьбі за гетьманську булаву після смерті Богдана Хмельницького, над яким працював 14 років. Роман існує в українській і російській версіях, що мають чимало відмінностей. Письменник написав твір російською, а згодом не лише перекладав текст  українською, а подекуди писав його наново.

Приятелював з Тарасом Шевченком, який був боярином на його весіллі. У 1847-му заарештований за належність до Кирило-Мефодіївського товариства. Жандармерія не змогла довести його участь в організації, однак за «надзвичайні думки про важливість України» та наявність у його творах «двозначних місць, що могли  вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії» був засуджений на чотири місяці ув’язнення. Після «щирого каяття» і заступництва друзів термін скоротили вдвоє і направили на 3-річне заслання в Тулу.

Автор першої фонетичної абетки для української мови, яку іноді називають «кулішівкою». Зокрема, нею надруковано збірник у двох томах «Записки о Южной Руси» (1856-1857). «Кулішівку» заборонили в 1876-му, після виходу Емського указу. Пізніше вона була змінена і стала основою сучасного українського правопису.

У Санкт-Петербурзі співпрацював з першим українським часописом «Основа» Пантелеймон Куліш мав різноманітні таланти: поет і драматург, письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, критик, редактор, перекладач. Здійснив перший переклад Біблії українською мовою. Перекладав твори Шекспіра, Байрона, Гейне, Міллера, Пушкіна та інших корифеїв світової літератури.

Однак тритомне дослідження «История воссоединения Руси» (1874-1877) з провідною ідеєю згубності  народно-визвольних рухів розчарувало і обурило українську громадськість. Поступово розчарувавшись у «москвофільстві» (насамперед через Емський указ 1876-го, яким заборонялося друкування українською мовою), оселився у власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині, де пройшли останні роки його життя.

Помер 14 лютого 1897-го.