Життя, мов спалах блискавки

Викладка-перегляд

(90 років від дня народження Василя Симоненка)

8 січня виповнюється 90 років від дня народження видатного українського митця, якого літературні критики називали «поетом без каменю за душею» - Василя Симоненка.

  

Василь Симоненко народився в1935 році в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Зростав без батька. Про своє дитинство пізніше поет писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і сивий дід, а татом він нікого не кликав і довгий час був упевнений, що так і повинно бути. Закінчивши школу із золотою медаллю, вступив на факультет журналістики Київського національного університету імені Шевченка, а після отримання диплома переїхав до Черкас, де працював у редакціях газет. 

 Писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за життя видано лише збірку лірики «Тиша і грім» (1962) і казку для дітей «Цар Плаксій та Лоскотон». Його вірші, які допускалися до друку, коригувалися. Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні збірки Василя Симоненка. Саме вони поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pоків. Ця поезія Симоненка була сатирою на радянський лад. Проте, поет був не тільки бунтарем, але й майстром інтимної лірики.

  Влітку 1962 року Симоненка заарештовують через суперечку з буфетницею ресторану на залізничній станції в Черкасах, яка відмовилася продати Василеві цигарки за кілька хвилин до обідньої перерви.

 Колеги розшукали поета в камері у Смілі на другий день. Забрати його дозволили тільки після того, як втрутився секретар Смілянського міськкому партії.

  Знайомі письменника потім згадували, що після звільнення Симоненко почав скаржитися на болі внутрішніх органів через жорстокі побиття . На їх думку, цей арешт не був випадковістю, а до побиття міг бути причетний Микита Хрущов, про якого поет на початку 60-х написав вірш.

Навесні 1963-го стан Василя Симоненка тільки погіршувався, лікарі діагностували рак нирок, а побої міліціонерів тільки прискорили розвиток хвороби. У ніч проти 14 грудня 1963 році у неповні 29 років поет помер у черкаськiй лiкарнi.

 Та навіть смерть Василя Симоненка перетворюється на спалах національного духу: з Києва на поховання приїздять друзі-поети і митці, влаштовуючи патріотичну ходу; М. Вінграновський пише відомого вірша «Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі»,  Євген Сверстюк — есе «Симоненко — ідея», критик Іван Світличний та перекладач Анатолій Перепадя намагаються оприлюднити останні рукописи поета; у 1964 з’являється друком збірка поета  «Земне тяжіння»  з передмовою Миколи Сома, і швидко розходиться. На радіо «Свобода» розпочинається читання недрукованих (заборонених цензурою в СРСР) поезій та щоденників Симоненка, а на сторінках еміграційного журналу «Сучасність» з’являється велика добірка Симоненкових «захалявних» віршів та друкується його щоденник. Він став відомим як в Україні так і у світі. У 1965 році Симоненка висунуто на Шевченківську премію, однак, отримав її поет лише через 30 років (1995р), вже у незалежній Україні, посмертно.

  Сьогодні поезія Симоненка, у якій він возвеличував любов до рідної землі, трепетно відгукується всім нам як ніколи раніше. Творчість Василя Симоненка є яскравою сторінкою українського літературного процесу 1960-х років. Вона сповнена поваги до людини праці, трепетного ставлення до рідної мови, любові до України, високості людського духу і сердечної щирості у коханні та усвідомленої відповідальності за дарунок Бога – Талант.

 До уваги користувачів бібліотеки  виставка-перегляд  "Життя, мов спалах блискавки" до 90 річчя від дня народження Василя Симоненка.