Поетичний альманах  "Поезія -це завжди неповторність"

Любі друзі! Любителі поетичного слова!

Проценківська бібліотека-філія знову запрошує вас перегорнути наступну сторінку нашого поетичного альманаху.

То ж перегортаємо сторінку Валентини Хорошун і насолоджуємося її поетичними рядками.

                                       Останні теплі дні осінні

Останні теплі дні осінні,

На крилах літо бабине несуть.

Мереживо із павутиння,

В останнє павуки плетуть.

Стоять дерева урочисті,

Немов на виданні дівки.

Свої одежі ніжні і барвисті,

Знов одягли, немов вінки…

Поволі день згаса і обрій,

Червоним полум’ям горить.

Раптово десь взялися хмари чорні,

Вже вітер коршуном летить.

Безжальний вітер розгулявся,

З холодним подихом зими.

То розганявсь і підіймався,

То падав на землю грудьми.

Додолу гнув тополі й клени,

Заплутав коси у беріз.

Пожовкле листя й ще зелене,

Зривав, жбурляв його і ніс.

Злий буревій з шаленим свистом,

Свій дикий танець танцював –

З калини обривав намисто,

А потім з неї реготав.

Стояв довкола гул страшенний,

Стогнав і корчився, і гай, і ліс

Старався вітрюга напевно,

Перетворити все на хмиз.

Лиш дуб старезний не корився,

І віти вгору підіймав.

Чи то просив, чи то молився,

Чи то кричав, чи то благав.

Хотів собою захистити,

Ще молодий зелений гай.

Він намагався вітра зупинити,

І все стогнав: «Не смій, не зачіпай».

Не слухав дуба злюка-вітер,

Все більше сили набирав.

Останні доривав він квіти,

Трощив кущі, гілки ламав…

До ранку вітер біснувався,

Усеньку нічку спокою не знав.

Із неба до землі шугав, метався,

Й другим заснути не давав.

На ранок вітер стих, втомився,

І небо ясне ожило.

Світанок сонечком умився,

Немов нічого й не було.

Ще вчора все було барвистим,

І ліс, і гай, і луки, і поля.

А вже на ранок вкрилась листям,

Так раптом несподівано земля.

Ще гарних днів буде доволі,

І буде сонечко сіять.

І лиш дерева сірі й голі,

У мовчазній журбі стоять.

                                    Валентина Хорошун