Грані великого талантуБібліографічна довідка
Володимир
Винниченко народився 26 липня 1880 року в місті Єлисаветград Херсонської
губернії (зараз м. Кропивницький). Батько – Кирило Васильович Винниченко,
замолоду селянин-наймит, переїхав із села до м. Єлисаветграда й одружився з
удовою Євдокією Онуфріївною Павленко, яка вже мала трьох дітей. Від шлюбу з
Кирилом Винниченком народився лише Володимир. Він ріс бешкетником, але
допитливою і розумною дитиною. Навчаючись у народній школі, звернув на себе
увагу вчительки своїми здібностями. Тож після закінчення школи, незважаючи на
тяжке матеріальне становище родини, батьки віддали Володимира до
Єлисаветградської гімназії, де він навчався від серпня 1890 року по червень
1899 р.
У старших
класах гімназії Володимир Винниченко взяв участь у революційній організації, за
що його посадили на тиждень у карцер, а потім – відрахували з гімназії.
У 1900 р.
як стороння особа він успішно склав іспити на матуру (атестат зрілості) у
Златопільській чоловічій гімназії. У 1901 році – вступив на юридичний факультет
Київського університету і створив революційну організацію «Студентська
громада». У 1902 році за революційну діяльність був вперше заарештований й
посаджений до київської в’язниці, де пробув кілька місяців. За браком доказів
«злочину» його відпустили, але заборонили жити у великих містах, виключили з
університету й забрали на військову службу. Але й там він не залишав
революційно-пропагандистської діяльності. Довідавшись від товаришів з
канцелярії роти, що його знову готуються арештувати, Володимир Винниченко
дезертирував й емігрував до Галичини.
У 1903
році за перевезення нелегальної літератури з Галичини до Києва і дезертирство –
Винниченка знову заарештували. З київської в’язниці його звільнила революція
1905 року і проголошена у зв’язку із цим амністія. У 1907 році, довідавшись про
те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на довічну каторгу, він
знову емігрував. Проживав в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії. У 1914–1917
роках, продовжуючи політичну діяльність, нелегально приїздив в Україну та у
Москву. Революція 1917 року застала В. Винниченка в Москві. Незабаром він
переїхав в Україну і взяв участь в роботі першого уряду Української Центральної
Ради він став головою генерального секретаріату і генеральним секретарем
внутрішніх справ. У серпні 1918 року – очолив опозиційний до гетьманського
режиму Павла Скоропадського Український національний союз, наполягав на
відновленні УНР та її найвищого органу – Директорії, головою якої став у
листопаді 1918 року. Незабаром через суперечності із Симоном Петлюрою
Винниченко пішов у відставку й виїхав за кордон.
В
еміграції Винниченко підтримував тісні зв’язки з українською діаспорою, групами
українських та російських літераторів. Однак об’єднати розбиті емігрантські
осередки йому не вдалося.
Надалі
він все більше зосередився на літературній та художній діяльності. У 1925 році
через складну політичну та економічну ситуацію в Німеччині письменник з
дружиною переселився до Франції і проживав у Парижі. У 1934 році вони купили у
містечку Мужен біля Канн стару садибу з ділянкою землі й оселилися там
назавжди.Під час німецької окупації Франції за відмову співробітництва з
нацистами Винниченка відправили до концтабору. Після закінчення Другої світової
війни він закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів
світ.
Письменник
помер 6 березня 1951 року, похований у французькому Мужені.
До 145-річчя
видатної постаті в літературному, громадському та політичному житті України ХХ
століття в бібліотеці підготовлена виставка-літературний
портрет «Грані великого таланту».
Для всіх,
хто зацікавиться біографічним та літературним життям Володимира Винниченка, запрошуємо
до бібліотеки переглянути підбірку науково-літературних праць, що відкриють
грані таланту цієї видатної персоналії.