Шануємо живих, пам’ятаємо тих, хто загинув…

Чорнобиль... Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи.

Зойкнула земля чаїним криком:

– Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла Мати із іконним ликом:

– Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?..

Спалахнуло небо, впало крижнем:

– Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

– Йди, коханий. Хто ж , коли не ти?

…І уже ні сина , ані мужа.

Лиш розверсті зорані поля…

Та пліч-о-пліч стали БІЛЬ і МУЖНІСТЬ.

Дух і Воля. Небо і Земля.

  

14 грудня ми відзначаємо День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Одну з найбільших у світі техногенних катастроф - аварію на Чорнобильській атомній електростанції - знає і пам'ятає весь світ. Сьогодні ми згадуємо тих, хто надто дорогою ціною долав страшну трагедію однієї з найтемнішій сторінок в історії заради майбутнього нових поколінь і тих, кому завдячуємо життям.

 Наслідки тієї катастрофи мали величезні масштаби: кілометри ураженої території, десятки тисяч людей, яким довелося залишити рідні домівки. Порятунком для всіх є подвиг ліквідаторів, які з перших хвилин аварії стали на боротьбу з невидимим ворогом, захистивши світ від смертельної небезпеки.

Низький уклін та глибока вдячність всім учасникам ліквідації. Тим, хто ціною власного здоров’я і життя зупинив стихію некерованої ядерної реакції.

Хай залишиться у минулому й ніколи не повториться жах чорнобильської катастрофи.

Бажаю кожному з вас, шановні ліквідатори, міцного здоров’я, благополуччя і достатку у родинах, мирного неба.       

 

 

 "МОВ БЕРЕГИНЯ ВРОДИ - ХУСТКА ЗДАВЕН У НАШІЙ СТОРОНІ"

Спільно із Проценківським сільським клубом був проведений флешмоб

 

ГОЛОДОМОР - 90  

Ми пам'ятаємо... Світ визнає

У кожну четверту суботу листопада в Україні відзначається скорботна пам*ятна дата - День пам*яті жертв Голодомору.

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

                (Ніна Виноградська).

Запалюєм свічу і голови схиляєм, ми перед тими, хто в могилі спить...

Проценківська бібліотека долучилася до Акції "Запали свічу пам'яті"

 Шляхами гідності і свободи

(книжково-документальна виставка)

21 листопада в Україні - День Гідності та Свободи.

 В цей день ми вшановуємо тих, хто не тільки своїми справами, а й втраченим життям продемонстрував бажання жити у вільній та демократичній державі.

 

10 листопада - ДЕНЬ ВИШИВАЛЬНИЦІ.

Хвилинка-цікавинка                                       10 листопада - ДЕНЬ ВИШИВАЛЬНИЦІ.

Саме 10 листопада і святкують міжнародний день вишивальниці. Бажаємо всім майстриням - вишивальницям великого натхнення, багато вільного часу для вишивки, творчих успіхів, рівних та легких стібків!

Сьогодні ще і день святої Параскеви П'ятниці. Параскеву величають покровителькою домашнього вогнища, а любителі вишивки вважають її своєю покровителькою. У старі часи на Параскеву майстрині хвалилися один перед одним вишитим за рік.

 

 

ЄЛИЗАВЕТА ТРИПІЛЬСЬКА. Історія життя першої жінки - скульптора

Бібліографічна довідка

( 65 років пам'яті Єлизавети Трипільської (1881-1958), першої жінки-скульпторки, уродженки с. Довжик Зіньківського повіту, (нині Зіньківська громада Полтавського району)

Історія життя першої української жінки-скульптора: початок творчого шляху та життя закордоном.

Єлизавета Романівна (Родіонівна, Іларіонівна) Трипільська — українська скульпторка. У творчості переважала українська тематика: "Селянин", "Водяник" (1904–1909), працювала у галузі кераміки. Мала значні успіхи й визнання серед громадськості України, Азербайджану й Туркменістану.

Народилася в 19 листопада (1 грудня) 1881 Довжику на Полтавщині в заможній поміщицькій родині.

1896 року мисткиня зі срібною медаллю закінчила училище в Полтаві. Далі здобувала початкову професійно-художню освіту в Полтавському інституті шляхетних дівчат. Її вчителем був Василь Олексійович Волков. Дядьком Єлизавети був відомий український пейзажист Михайло Іванович Холодовський (1855—1926 рр.). У Волкова Трипільська отримала початкову професійно-художню освіту. З 1897 року продовжила вивчати мистецтво пластики у відомих скульпторів та в Петербурзькій художній школі.

1903 року Трипільська взяла участь у художній виставці в Полтаві. Через кілька років від'їздила в Париж. Там продовжила навчатися в митців Н. Аронсона і В'єжаля, де вивчала мистецтво обробки мармуру. Після повернення, Єлизавета Трипільська у 1907 році створила модель дівчини-українки й красеня-водяного для фонтану перед будівлею Полтавського земства.

1918 року твори Трипільської експонувалися на Першій виставці Товариства діячів українського пластичного мистецтва в Києві. У 1920-х роках її відрядили до Баку. Стажування поєднувала з навчанням у Вищому художньо-технічному інституті, відкритому в Петербурзі 1922 року на базі Академії мистецтв.

Вона є авторкою постаменту до пам'ятника Катерині II у Катеринославі (1914), пам'ятників Леніну у Баку (1927), 26 бакинським комісарам (Баку, 1923), будівель російсько-перського ярмарку (Баку, 1928), Театру юного глядача (Баку), кінотеатру імені Нізамі (Баку) та інших.

З 1922 року Трипільська проживала на постійній основі в столиці Азербайджан.

Померла Єлизавета Трипільська в Баку у 1958 році. Невідомо, де знаходиться могила видатної скульпторки, і чи залишилися у неї спадкоємці.

 

 

Поетичний альманах  "Поезія -це завжди неповторність"

Любі друзі! Любителі поетичного слова!

Проценківська бібліотека-філія знову запрошує вас перегорнути наступну сторінку нашого поетичного альманаху.

То ж перегортаємо сторінку Валентини Хорошун і насолоджуємося її поетичними рядками.

                                       Останні теплі дні осінні

Останні теплі дні осінні,

На крилах літо бабине несуть.

Мереживо із павутиння,

В останнє павуки плетуть.

Стоять дерева урочисті,

Немов на виданні дівки.

Свої одежі ніжні і барвисті,

Знов одягли, немов вінки…

Поволі день згаса і обрій,

Червоним полум’ям горить.

Раптово десь взялися хмари чорні,

Вже вітер коршуном летить.

Безжальний вітер розгулявся,

З холодним подихом зими.

То розганявсь і підіймався,

То падав на землю грудьми.

Додолу гнув тополі й клени,

Заплутав коси у беріз.

Пожовкле листя й ще зелене,

Зривав, жбурляв його і ніс.

Злий буревій з шаленим свистом,

Свій дикий танець танцював –

З калини обривав намисто,

А потім з неї реготав.

Стояв довкола гул страшенний,

Стогнав і корчився, і гай, і ліс

Старався вітрюга напевно,

Перетворити все на хмиз.

Лиш дуб старезний не корився,

І віти вгору підіймав.

Чи то просив, чи то молився,

Чи то кричав, чи то благав.

Хотів собою захистити,

Ще молодий зелений гай.

Він намагався вітра зупинити,

І все стогнав: «Не смій, не зачіпай».

Не слухав дуба злюка-вітер,

Все більше сили набирав.

Останні доривав він квіти,

Трощив кущі, гілки ламав…

До ранку вітер біснувався,

Усеньку нічку спокою не знав.

Із неба до землі шугав, метався,

Й другим заснути не давав.

На ранок вітер стих, втомився,

І небо ясне ожило.

Світанок сонечком умився,

Немов нічого й не було.

Ще вчора все було барвистим,

І ліс, і гай, і луки, і поля.

А вже на ранок вкрилась листям,

Так раптом несподівано земля.

Ще гарних днів буде доволі,

І буде сонечко сіять.

І лиш дерева сірі й голі,

У мовчазній журбі стоять.

                                    Валентина Хорошун