Пам'ятні дати.

                                                                                       Дні пам'яті Івана Франка

28 травня день пам'яті Івана Франка - знакової постаті вітчизняної та світової культури, українського генія (1856-1916). Виповнюється 110-та річниця смерті Каменяра.

Поет, прозаїк, драматург, вчений, етнограф, фольклорист, історик, філософ, соціолог, економіст, журналіст, перекладач, громадсько-політичний діяч - це все Іван Франко.

"На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь... Це вогонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя",- Іван Франко.

Його називали велетом думки і титаном праці. Він залишив по собі колосальну художню і наукову спадщину, яка становить близько 50 тисяч творів.

50-томне академічне видання творів, здійснене у 1976-1986 роках, є не повним його доробком.

Іван Франко вільно володів 14-ма мовами. Найбільшої слави Іван Франко зажив як поет.

Драматургія Франка - невід'ємна складова українського театру. Вершиною його доробку є соціально-психологічна драма "Украдене щастя".

Франко-прозаїк був новатором у багатьох жанрах. Зокрема, його можна вважати одним з піонерів українського детективу. У 1993 р. режисер Олег Бійма зняв за повістю І.Франка "Перехресні стежки" один з перших в Україні детективних телесеріалів - "Пастка".

Іван Франко був новатором не лише в літературі - стверджують, що саме він поєднав вишиванку з класичним одягом і носив її під піджак.

Значну частину творчої спадщини Івана Франка складають наукові праці, які є могутнім внеском у розвиток української та світової науки, але їх і досі по-справжньому не оцінено.

Результатом діяльності Івана Франка як письменника, ученого, публіциста, критика, перекладача та громадського діяча є понад 5 тис. праць.

Протягом 1976–1986 рр. було видано зібрання творів І.Франка у 50-ти томах. І це - лише третина створеного генієм. Як відомо, за радянських часів кількість томів будь-кого не мала перевищувати доробку "вождя світового пролетаріату".

 

 

Всеукраїнський день краєзнавства: від витоків до сьогодення

Сьогодні, 28 травня, ми відзначаємо Всеукраїнський день краєзнавства! Це свято тих, хто серцем і душею відданий дослідженню рідного краю, збереженню нашої унікальної історії, культури та звичаїв.

  Кожна стежка, кожна стара хатина, кожна вишита сорочка нашої Батьківщини бережуть у собі пам'ять поколінь. Вивчаючи свій рідний край, ми міцно тримаємо коріння, яке нікому й ніколи не зламати!

Це свято дослідників історії сіл і міст України, людей, які популяризують історичну і культурну спадщину рідного краю, залюблені у свою маленьку Батьківщину. Краєзнавство – явище дуже давнє. Першою українською краєзнавчою працею вважають «Повість минулих літ», а її автора – ченця Києво-Печерського монастиря Нестора – першим краєзнавцем. На відміну від багатьох інших країн, в Україні краєзнавство набуло особливого поширення, починаючи з 1960 років. Свідченням цьому є 26-томна «Історія міст і сіл», видана ще в радянський час, та тисячі видань з історії населених пунктів України, що вийшли друком за 30 років незалежності. У час постійних воєн краєзнавці-літописці та кобзарі часто були чи не єдиними трансляторами знань з історії та героїки України, а в часи 300-літньої російської окупації хранителям минувшини вдалося зберегти духовні та культурно-історичні зв’язки між поколіннями українців.

Початком організованого краєзнавчого руху в Україні вважається 1925 рік, коли в період коренізації було засновано Український комітет краєзнавства - предтечі сучасної Національної спілки краєзнавців України. Національна спілка краєзнавців України започаткувала це свято у 2017 році з метою поглиблення дослідження та популяризації історії, культури, мови, звичаїв і традицій українського народу, репрезентація практичних здобутків у цьому напрямку; залучення до вивчення та пізнання рідного краю широких верств населення; підвищення суспільної уваги до діяльності краєзнавців; поглиблення співпраці з державними органами влади, закладами культури та освіти, науковими установами, громадськими організаціями зацікавленими у розвитку краєзнавства тощо.

Зіньківщина має багату історико-культурну спадщину, яку досліджують та популяризують місцеві вчені, педагоги й літератори. Дослідники систематизують архівні документи, вивчають козацьку добу, біографії земляків та видають фундаментальні краєзнавчі праці.

Найвідоміші краєзнавці Зіньківщини:

·       Олександр Сірий — видатний сучасний дослідник, член Національної спілки краєзнавців України. Упорядкував унікальні архівні збірки (наприклад, «Грунська сотня»), що охоплюють компути й метричні записи козацьких часів.

·       Леся Літвішко — краєзнавиця та авторка низки книг (зокрема, збірки «Зіньків і зіньківці у світлинах та нарисах»). Відзначена званням «Почесний краєзнавець України».

·       Михайло Криворотченко (1892–?) — уродженець Зінькова, український громадський діяч, журналіст і музейник, який стояв біля витоків краєзнавчого руху.

·       Митрофан Гриценко — автор історико-краєзнавчих нарисів про села краю (наприклад, «Із життя-буття Іщенківки»), який також виступав відповідальним секретарем при написанні фундаментальної праці «Зіньківщина. Історичні нариси».

·       Віктор Литус — багаторічний завідувач Зіньківського народного історичного музею, який зберігає та популяризує пам'ять про багатовікову історію міста.

Цінні матеріали з дослідження регіону також регулярно збирають та публікують фахівці Зіньківської публічної бібліотеки.

Вивчаючи рідний край – зберігаємо скарби нації. Краєзнавство – це пам'ять і любов.

Дякуємо кожному з вас, хто досліджує, шанує та популяризує українську спадщину. Ми поруч у відкритті таємниць рідного краю!

 

Для користувачів у бібліотеці підготовлена викладка літератури. Запрошуємо до бібліотеки, переглянути книги про свій край.

 

 

Неперевершений майстер новели - Василь Стефаник

Викладка літератури

«Я хотів свою душу роздати людям.»

             Василь Стефаник

  Василь Стефаник – видатний український письменник кінця ХІХ – початку ХХ століття, неперевершений майстер психологічної новели, чия творчість стала однією з вершин української літератури. Його твори вирізняються надзвичайною емоційною силою, глибоким психологізмом і правдивим змалюванням людських переживань. Саме через творчість Стефаник зумів показати світові драму українського селянства, внутрішній біль людини та складність людської долі.

    Літературна спадщина письменника є порівняно невеликою за обсягом, однак надзвичайно вагомою за змістом і художньою цінністю. Василь Стефаник працював переважно у жанрі новели, який зумів піднести на новий рівень. Його короткі за формою твори вражають глибиною думки та силою емоційного впливу. Письменник уникав зайвих описів, натомість кожне слово в його новелах мало особливу вагу та зміст

    Основною темою творчості Стефаника стало життя українського селянства. Автор правдиво змальовував тяжку працю, бідність, голод, еміграцію, самотність і втрати. Його герої – звичайні люди, які щодня борються за виживання, переживають особисті трагедії, але при цьому залишаються глибоко людяними. Письменник не прикрашав дійсність, а показував її такою, якою вона була насправді.

   

Одним із найвідоміших творів Василя Стефаника є новела «Камінний хрест». У цьому творі автор розкриває драму селянської еміграції. Головний герой змушений залишити рідну землю та виїхати за океан у пошуках кращого життя. Камінний хрест, який він встановлює на полі перед від’їздом, стає символом прощання з Батьківщиною, важкої праці та людського болю. Ця новела вважається одним із найсильніших творів української літератури про еміграцію.

   Важливе місце у творчості письменника посідають новели «Новина», «Кленові листки», «Катруся», «Сама-саміська», «Сини». У них Стефаник порушує теми материнського болю, голоду, смерті, самотності та трагедії війни. Наприклад, у новелі «Новина» письменник із надзвичайною психологічною глибиною показує відчай батька, доведеного злиднями до страшного вчинку. Твори Стефаника не залишають читача байдужим, адже автор передає не лише події, а й внутрішній стан людини, її душевний біль і переживання.

   Особливістю творчої манери Василя Стефаника є лаконічність. Він умів кількома короткими реченнями створити сильний емоційний образ. Його стиль часто називають «експресіоністичним», адже письменник передавав передусім емоції та внутрішню напругу героїв. У його творах важливу роль відіграють діалоги, народна мова, короткі уривчасті фрази, які додають текстам драматизму та життєвої правдивості.

   Творчість Стефаника тісно пов’язана з українською народною культурою. У його новелах відчувається дух покутського села, народний світогляд, традиції та особливості селянського життя. Письменник майстерно використовував живу народну мову, завдяки чому його твори звучать щиро та природно.

   Василь Стефаник мав великий вплив на розвиток української літератури. Його новели стали прикладом високої художньої майстерності для багатьох письменників. Творчість митця високо оцінювали Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська та інші діячі культури. Сьогодні твори Стефаника перекладені багатьма мовами світу, а його ім’я стоїть поруч із найвидатнішими українськими письменниками.

   Творча спадщина Василя Стефаника залишається актуальною і в наш час. Його новели змушують замислитися над людською долею, цінністю рідної землі, силою батьківської любові та моральною відповідальністю людини. Через прості життєві історії письменник зумів передати універсальні почуття та проблеми, близькі людям різних поколінь.

 Викладка літератури «Дорогами життя Василя Стефаника» покликана привернути увагу читачів до творчої спадщини Василя Стефаника – письменника, який силою художнього слова зумів передати глибину людських переживань і створив твори, що стали справжньою окрасою української літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        

Орест Субтельний: Історик, що відкрив Україну світові

(до 85-річчя від дня народження)

7 травня виповнюється 85 років від дня народження Ореста Субтельного (1941–2016) — видатного канадського історика українського походження, професора Йоркського університету та доктора філософії Гарвардського університету. Його постать посідає особливе місце в історіографії, адже він став одним із перших дослідників, хто представив цілісну та об'єктивну концепцію українського минулого без ідеологічних спотворень.

Світове визнання вченому принесла його фундаментальна праця «Україна: Історія», яка була визнана однією з найвпливовіших книг, виданих в Україні за останні десятиліття. Професор Субтельний майстерно інтегрував історію України у глобальний контекст, аналізуючи розвиток нашої держави як невід’ємну частину європейських процесів. Окрім загального курсу історії, значну увагу вчений приділяв дослідженню козацької еліти, зокрема діяльності гетьманів Івана Мазепи та Пилипа Орлика, що дозволило по-новому поглянути на державницькі змагання XVIII століття.

Сьогодні інтелектуальна спадщина Ореста Субтельного залишається надійним підґрунтям для сучасних дослідників та студентів. Його праці продовжують служити справі утвердження історичної правди, допомагаючи кожному глибше зрозуміти коріння нашої ідентичності та складний шлях українського державотворення. Його внесок у розвиток україністики на світовому рівні є неоціненним скарбом для майбутніх поколінь.