СВИСТІЛИ КУЛІ НАД АФГАНІСТАНОМ
Заплакало
небо дощами…
Біль і
туга зійшлися клином.
Свистіли
кулі над Афганом,
Прощається
мати із сином.
В Проценківській сільській бібліотеці для
користувачів оформлена виставка-вшанування до Дня пам*яті воїнів-афганців, який
відзначають 15 лютого. Із матеріалів та книг, які представлені на виставці ви
дізнаєтесь про події, героїв цієї страшної війни. Хочеться, щоб поезії, пісні,
розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь
ваші серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це
війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав,
не докохав.
Що ми
знаємо про афганську війну ? Можна розказати про ту страшну неоголошену війну,
що розтяглася на довгих 10 років мовою цифр, будь-яка війна у цифрах – це
моторошно й страшно.
33 роки
тому, 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю,
генерал Громов символізував цим
переходом закінчення для радянських військових афганської війни.
Для
кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається
своєю. У рідні домівки не повернулися 13 тисяч 833 юнаки колишнього Радянського
Союзу, 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома.
Ми
повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо
через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. 27 грудня 1979 року були введені десантні
частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові
дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір
народу. Пік бойових дій припав на 1984 – 1985 роки.
Для
тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася
жорстока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та
тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких
служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент
міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років
афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова війна.
Скільки
їх – юнаків – голубооких, русявих, чорнявих, одружених і тих, до яких не
прийшло ще кохання, загинуло на тій землі. Щороку в цей день схилятимуть
знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули,
лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу,
людську честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров,
вони по – доброму пам’ятатимуть Афган, який багато чого навчив їх.
За
довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося
багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів
привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають
вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без
відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину
загибелі. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь.
За кожним воїном-афганцем – свій життєвий
подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений,
але на серці у кожного біль душі.
Афганістан… Він став синонімом людського лиха,
справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер – афганець, пісок, що
не дає дихати, і … завжди хочеться пити. І в цій суворості народжувалися вірші,
які згодом ставали піснями. Виконували
свій інтернаціональний обов* язок і наші земляки . Правда про афганську війну…
Різна вона, і спогади різні.
Дедалі
більше віддаляють роки від нас ту війну, але стоять обеліски, які будуть вічно
нагадувати про тих, хто не повернувся до батьківської хати . Вшануймо пам'ять
загиблих хвилиною мовчання.
Поставте
скибку хліба на стакан
І
голови схиліть в скорботі вічній
За тих,
кого убив Афганістан,
Чиї він
душі зранив і скалічив.
О,
Україно! Ніжно пригорни
Усіх
живих синів своїх, як мати,
Давайте будемо пам’ятати ветеранів,
виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває
досі. У спогадах, снах і думках. Вони цього заслуговують. Підтримувати теплим
словом рідних чиї сини не повернулися до батьківської домівки.
Вже
скільки років проминуло,
А біль
у серці б*є і б*є…
Немає коментарів:
Дописати коментар