"Микола Зеров: Закоханий у вроду слів"

           Літературна світлиця
 разом із Проценківською сільською                   бібліотекою.

 Минають дні, і роки, і події;
Росте, і множиться, і мре зело.
Що сіялось, те нині зеленіє,
А що цвіло, те нині одцвіло...
                                        М.Зеров

130 років з дня народження нашого земляка
                 Миколи Зерова

Видатний український поет і перекладач, критик і літературознавець  народився 26 квітня 1890 р. у повітовому містечку Зінькові на Полтавщині, в багатодітній родині вчителя Костя Іраклійовича Зерова.  Згодом у автобіографії Микола Зеров напише: «Батько вчитель, потім — завідуючий городською школою, нарешті — 1905 року — інспектор народних шкіл, мати — з дрібного землевласницького роду Яреськів — з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство».  

У родині було 11 дітей, досягли дорослого віку семеро, Микола з-поміж них – найстарший. Школу М.Зеров закінчив тут-таки, у Зінькові. До речі, навчався в одному класі з Павлом Губенком — майбутнім письменником Остапом Вишнею. Освіту продовжив у Охтирській та першій Київській гімназіях; на історико-філологічному факультеті Святоволодимирського університету.  

З 1914р. викладав історію у Златопільскій чоловічій гімназії,   з 1916-го – також і в жіночій, а  в 1917р. – у  Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. У 1918–1920р.р. викладав українознавство в Архітектурному інституті, редагував журнал «Книгарь».  З осені 1923-го -  професор Київського інституту народної освіти.

1920 р. Микола Зеров одружився з Софією Лободою, однією з трьох доньок професора Федора Лободи. Зі своєю майбутньою дружиною, студенткою історико-філологічного факультету Вищих жіночих курсів, Зеров познайомився у студентській їдальні. У жартівливому циклі сонетів «Зламався зуб» Зеров згадує «байдужу і далеку» Сонічку, що проходить повз нього «як гордая княгиня», завдаючи болю його чутливому серцю. Микола і Софія були однолітками. За якийся час Миколу почали запрошувати до гостинного дому Лобод, де нерідко вечорами  збиралося студентство, а невдовзі Софія відповіла згодою на Миколину пропозицію руки та серця.  Після одруження М.Зеров отримав запрошення на роботу до Баришівської соціально-економічної школи. У Баришівці  письменник плідно творчо працює: тут написані всі вірші, які увійшли до збірки «Камена» (1924р.); низка талановитих перекладів, сонети, оповідання.    

Починаючи від 1926р., Микола Зеров переважно займається літературною критикою, перекладами. Та більшовицька влада вже «накинула оком» на неокласиків, звинувачуючи їх у «антипролетарських настроях». 

У червні 1927р. постановою пленуму ЦК КП(б)У була дана «політична оцінка» творчості неокласиків та їхній позиції щодо літературного процесу. Ця постанова фактично забороняла Зерову займатися літературно-критичною діяльністю. Він зосередився на історико-літературних студіях, писав передмови до творів українських письменників-класиків (з них у 1929р. склалася книга «Від Куліша до Винниченка»). Та на початку 1930р. розгорівся процес «Спілки визволення України»: і Куліша, і Винниченка затаврували  як «фашистських письменників»; одного з чільних представників неокласиків – М.Рильського – заарештували у «справі СВУ». Зерова примусили виступити «свідком» на процесі. Його життя перетворилося на пекло: постійні цькування, погрози, ризик будь-якої хвилини бути заарештованим. Справжньою трагедією для Зерова  стало самогубство М.Хвильового у травні 1933-го. Від Зерова «органи» вимагають «публічного каяття», на яке він не погоджується.

1 вересня 1934р. Миколу Зерова позбавляють можливості викладати в університеті, а у жовтні – й можливості займатися наукою.  Стає відомо, що розстріляли його друзів і однодумців – Григорія Косинку та Олексу Влизька. 1 листопада помирає від шкарлатини 9-річний Котик – єдина таткова радість і втіха.  Микола Костьович сам ховає сина – з ним на цвинтарі лише двоє колег-викладачів і двоє студентів. Вони переповіли  згодом, що Зеров читав над могилою сина вірші латиною. Сказав, що для живих йому читати свої вірші вже не доведеться. У пошуках бодай якоїсь роботи, розбитий горем, письменник залишає Київ, де поховав синочка й де на нього чигає НКВС, і в січні 1935р.вирушає до Москви.

В ніч із 27 на 28 квітня 1935р. у Москві  Миколу Зерова заарештували.  20 травня доправили  до Києва – для проведення «слідчих дій». Письменника звинуватили в «керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією». Єдиними «доказами» існування цієї «організації» стали вилучені під час обшуку книги «Чорна рада» П.Куліша та «Політика» Г.Косинки.

1-4 лютого 1936р. на закритому засіданні військового трибуналу Київського військового округу, без участі обвинувачених, їм було оголошено вирок. М.Зерова, П.Филиповича та А.Лебедя засудили до 10 років позбавлення волі.  Стільки ж отримали інші «учасники групи», які вперше побачили одне одного під час «очних ставок». 9 жовтня 1937р. «справу Зерова та інших» переглянула особлива трійка УНКВС у Ленінградській області.  3 листопада 1937р. Миколу Зерова розстріляв капітан НКВС М.Матвєєв  в урочищі  Сандармох. Тоді ж були розстріляні сотні українських інтелігентів – у якості «подарунка» Сталіну до 20-річчя жовтневого перевороту.   

У березні 1958 р. Миколу Зерова реабілітували «за відсутністю складу злочину». 1988р. із Сандамоху привезли жменьку землі й поховали на Лук’янівському цвинтарі в Києві, біля могили його сина Котика.