Книжкова виставка "Дивосвіт різдвяних свят".

У Проценківській сільській  бібліотеці оформлена  книжкова виставка "Дивосвіт різдвяних свят". На виставці представлені книги  та матеріали про зимові свята, які шанують і люблять українці. Традиції та звичаї, які бережимо і нині. Тож запрошую користувачів переглянути книжкову виставку.

 Тематична поличка "Святковий новорічний стіл".

 Наближаються Новорічні та Різдвяні свята. І кожна господиня намагається зробити його найбільш привабливим, урочистим і тут немає меж фантазії. Для користувачів бібліотеки підібрана тематична поличка.Тож пропонуємо Вам рецепти на Новорічні свята та до столу на Свят-вечір та на Різдво.

 Запрошуємо до бібліотеки.    

З наступаючим Новим Роком!

 Акція "Ялинку прикрашаємо - свято наближаємо"

 

Новий рік - чудове свято!

Зичу Вам добра багато. 

Миру в домі й на землі,  

 і смачного на столі.

 Наближається Новий Рік 2021 – найбільш довгоочікуване зимове свято.  Але в звя*зку з коронавірусом  масові заходи в клубних закладах проводити  заборонено. Та самих свят ніхто не відміняв.

 І хто сказав, що ялинки можна ставити  тільки в будинках? 

А щоб відчувався новорічний настрій сільський бібліотекар та завідувач сільським клубом, встановили  біля Проценківського с/клубу  ялинку.

Тож запрошуємо всіх не байдужих долучитися  до акції «Ялинку прикрашаємо – свято наближаємо». 

  Поспішайте разом зі своїми дітлахами до ялинки, щоб її прикрасити. Подаруйте собі святковий настрій, прикрасивши новорічну красуню і зробити фото чи відео біля неї. Світлини розміщуйту у групі «Проценківський сільський клуб» чи на своїй сторінці. Також пропонуємо викладати свої новорічні вітання біля ялинки. Чекаємо на ваші дописи.

Поспішаючи до школи по знання, Вітя завітав до ялиночки, щоб прикрасити її виробами виготовленими власноруч.

Вже долучилися до акції ті хто любить прекрасне. Долучайтеся і ви. не будьте байдужими.

Сьогодні білесенький сніжок також прикрасив нашу красуню ялинку. Тепер вона стала ще кращою.

Ось і настає Новий рік, вже стукає в двері! Нехай він принесе із собою тільки радість, здоров’я, щастя та добрі новини! А всі негаразди, хвороби та сум давайте залишимо позаду, не будемо брати у рік новий. І нехай неодмінно всі мрії збудуться! З Новим роком!

                                         З повагою до вас сільський бібліотекар

 

"Заслуги твої невмирущі"
 Сьогодні виповнюється 180 років від дня народження Михайла Старицького(1840 - 1904), визначного українського письменника, театрального і культурного діяча, автора понад 30 п*єс (серед них історична драма "Богдан Хмельницький", "Маруся Богуславка", "Не судилось", "Талант", "Облога Буші".

 

Література була єдиним джерелом прибутку в останні роки життя Михайла Старицького. Серед творів, які він писав, є і поетичні, і прозові, історичні романи "Руїна", "Останні орли", "Розбійник Кармелюк", повісті, оповідання та кількасот перекладів.

Проценківська сільська бібліотека запрошує користувачів познайомитися із творчістю Михайла Старицького та переглянути книги , які є у фонді бібліотеки.

 "Катерина Білокур та її нев*янучі квіти". 120 років від дня народження художниці з Полтавщини.

 

«Художницю Катерину Білокур знають в усьому світі»

Згадуючи ім’я великої українки Катерини Білокур, пам’ять якої вшановують цього року з нагоди її 120- річчя, здебільшого цитують слова Пабло Пікассо, який був вражений творами невідомої української жінки і наголосив, що якби у Франції народилася така художниця, то про неї заговорив би увесь світ.

З того часу пройшло понад 60 років, але ще і донині Катерину Білокур дехто відносить до митців наївного мистецтва та зараховує до числа художників примітивістів.

  Насправді творчість українського самородка із села Богданівка (нині Київської області Яготинського району), яка народилась 7 грудня 1900 року, в День святої Катерини — це окреме, унікальне явище української культури, її обличчя, її душа, її ікона.

   Так, твори Катерини Білокур, яка не отримала жодної освіти, тричі випробовувала долю і навіть вчиняла самогубство, щоб відстояти своє право стати художником, абсолютно самодостатні.

"Коли дивишся на картини Катерини Білокур, відчуваєш, що кожна її квіточка, кожен штрих — це наше, українське. Як вона могла придумати цей космос? Над усе любила малювати квіти.

   Для того, щоб створити це, треба було чимось пожертвувати. Вона пожертвувала своїм особистим  жіночим щастям.

    Але коли дивишся на її картини, тут все є — і жіноче щастя, і все те, що вона не відчула у реальному житті. Коли вона малювала кожен сантиметр свого твору, вона молилась, співала, жила в цей момент.

  Вона стільки "начаклувала" в своїх картинах, що ми все життя будемо це розгадувати. Тому її справжня біографія — це картини", - вважає Олександр Білозуб.

  

  Катерина Білокур входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.  Її картини відомі не тільки українцям, а й поціновувачам мистецтва зі всього світу.

 

 

 "У кожній хустині, своя доля, своє життя"

Сьогодні 7 грудня відзначають Всесвітнійт день української хустки. Це неофіційне свято, якому лише рік. Не часто сьогодні можна побачити на сучасній жінці хустку. А дарма, адже хустка - це символ нашого народу, вона оберіг, що символізує любов та свободу, вірність традиціям і патріотизм.

Як можна дізнатися з Вікіпедії, жіноча хустка в Україні набула популярності у XVII–XIX століттях. З того часу хустка в українських сім’ях стала також важливим символом та оберегом. Раніше дівчата та жінки носили хустку впродовж усього року. При цьому хустка була обов’язковим головним убором заміжньої жінки.

Також хустка була ознакою соціального стану жінки: молодь носила білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Вона також свідчила і про рівень достатку родини, адже заможні жінки покривали голову хустками із дорогих тканин, бідні – із дешевших. До того ж, хустку на свята пов'язували ошатніше, ніж у будні, і поєднували її з квітами.

     Широко використовувались хустки у весільному обряді. Під час сватання дівчина дарувала по хустці старостам і пов'язувала хлопцеві, якщо давала згоду на шлюб. Нареченому молода дарувала хусточку виткану та вишиту власноруч. На початку XX століття на цій хусточці подекуди в кутах були вишиті монограми нареченого у віночках. У деяких місцевостях обряд заручин називали "хустки" (у інших – "дання рушників", "брання рушників", "рушники"). Після "хусток" дівчина не могла відмовитись від весілля, тому що це був великий сором.

   Хустка продовжує залишатися популярним елементом і у сучасному вбранні.