Виставка-нагадування
"ГОЛОДНИЙ РІК, ЯК ЧОРНА ПТИЦЯ, НАД КРАЄМ ЗМОРЕНИМ ЛІТАВ»
... історія нас горем вчить,
Щоб не забулось незабутнє.
Бо там, де пам'ять не мовчить,
Там щастям повниться майбутнє.
Ми не забудем рік тридцять третій. Як Україна стогнала від голоду. Й досі ми чуємо стогін далеких голосів, помираючих з голоду. Четвертий тиждень листопада кожного року в нашій країні – поминальний по жертвах голодоморів. Щороку ми всі вшановуємо пам*ять жертв тієї страшної пори, бо це трагедія цілої нації. Жорнова смерті, практично, не оминула жодної української родини. Перекази про ті страшні часи живуть і житимуть у поколіннях як засторога: подібне не повинно ніколи повторитися! 88 років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей були винищені голодомором.
Щохвилини з вересня 1932 року по липень 1933-го помирали щонайменше 17 осіб, щогодини - більше 1000, щодня - понад 24 тисячі. За десять місяців Україна втратила майже чверть свого населення. В голодомор, за оцінками дослідників, померло від 7 до 10 мільйонів чоловік. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей.
Третина всіх померлих від голоду - діти. Усе це ми мусимо розуміти і пам’ятати…
До Дня пам*яті
жертв Голодомору у
Проценківській сільській бібліотеці оформлена виставка-нагадування «Голодний
рік, як чорна птиця, над краєм змореним літав». На виставці представлена інформація про страшні часи Голодомору в
Україні. Книги та статті про страшне лихоліття. Кожна книга є своєрідним
вибухом. Кожна ілюстрація – крик загублених людських душ, зморених штучним голодом
в Україні 1932-1933 рр.. У бібліотеці оформлена папка «Їхній біль і спогади про
Голодомор» де зібрані матеріали – спогади односельців про голод, свідків тих
жахливих подій, голод який не оминув і села Проценківської сільської ради.
Вшановуючи пам'ять
померлих та усіх, хто зазнав голодомору, українська література художнім словом
підтверджує свідчення очевидців, що зафіксовані в документах, показує, якими
були ці жахливі роки. Це як контрольне нагадування про осмислення майбутнього
України.
У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою
пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.
Хай світло від
свічки у небо летить,
Хоча б одну
душу зігріє в цю мить
.Щоб душа ця
загублена спокій знайшла
І у вічність
до Бога вона відійшла.
Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія
1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм
чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде
об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Озиратися в
минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле,зрозуміти його, бо історія
повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити
по колу. Нині доля Батьківщини в руках Ваших батьків, завтра – у Ваших. Аби трагедії
народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними,
голови – світлими, а серця –благородними.
Сьогодні, коли від початку голодомору
минуло десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і
довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби
дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених
предків і застерегти від повторення страшних помилок.
Прости нас, Господи великий
Прости ще раз, в останній раз –
Позбав нас від такого лиха!
Народи всі і грішних нас.
Прости
безумство наше, Боже,
Безвір’я й
гордощі прости...
Хто в бідах
наших нам поможе?
Спасти нас
можеш тільки Ти.
Дай силу нам себе здолати,
Себе в собі перемогти,
Тебе благають діти й мати –
Спасти нас можеш тільки Ти.
Пречиста Діво,
Божа Мати,
Своїм нас
сяйвом опромінь,
Дай сил гріхи
нам подолати
На віки
вічнії. Амінь.
Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.
Немає коментарів:
Дописати коментар