Сьогодні
- 25 років з дня смерті ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
1918,
3 квітня – у с. Ломівка біля нинішнього міста Дніпро народився Олесь Гончар –
видатний український письменник, літературний критик, громадський діяч.
Виховувала
бабуся у слободі Суха на Полтавщині, оскільки мама померла, а батько одружився
вдруге і забрав до себе старшу сестру Олесю. Все життя прожив під прізвищем
матері, хоча при народженні отримав прізвище батька – Біличенко.
У
1927 році пішов до Бреусівської семирічної школи. У голодні тридцяті бабуся
його ледве опухлого виходила.
В 1933 р. 14-літній підліток влаштувався
кореспондентом районної газети, яка згодом направила його до харківського
технікуму журналістики, а в 1938 році Олесь Гончар став студентом філологічного
факультету Харківського університету. На першому курсі написав оповідання
«Черешні цвітуть», яке опублікували в журналі «Радянська література», а у 1941
році за оповідання «Орля» отримав свою першу премію.
Олесь
Гончар у молоді роки.
Добровільно
пішов на фронт Другої світової війни у 1941 р. Влітку 1942 р. потрапив у
нацистському полон, де пробув протягом року і зумів утекти та повернутися у
червону армію. Мав три бойових поранення, отримав три медалі «За відвагу». У
грудні 1945 р. демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в Дніпрі,
почав літературну роботу.
Перша
книжка «Альпи» із трилогії «Прапороносці» вийшла у1946 р. у журналі «Вітчизна».
Восени 1948 р. світ побачила остання книга трилогії «Прапороносці» – «Злата
Прага». Події роману охоплюють шлях, який проходять офіцери й солдати –
українці у 1944-1945 роках через Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію. На
відміну від практично всіх текстів інших письменників-фронтовиків, з роману
випливає, що Європа близька для українців-вояків. Вони знаходять спільну мову і
з румунськими солдатами, які недавно були ворогами, а тепер стали союзниками, і
з цивільним людом у Будапешті, і навіть з перестарілим угорським графом у його
маєтку, і, ясна річ, із словацькими селянами та мешканцями чеських містечок.
Протягом
1949-1960 рр. у світ вийшла низка творів О. Гончара на воєнну тематику: «Земля
гуде», «Партизанська іскра», «Людина і зброя». У цей період письменник працював
над творами сучасної та історичної тематики (збірки «Південь», «Дорога за
хмари», повісті «Микита Братусь», «Щоб світився вогник», романи «Таврія»,
«Перекоп», «Тронка» та ін.). У 1968 р. вийшов друком роман «Собор», але невдовзі
був вилучений з літературного процесу.
У
1959-1971 pp. Олесь Гончар керував Спілкою письменників України.
За роман
«Людина і зброя» в 1960-му році його нагородили Державною премією імені Т.
Шевченка. Опублікував романи «Циклон» (1970), «Бригантина»(1973), «Берег
любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), у 1989 р. – повісті «Далекі вогнища»,
«Спогад про океан», новели «Корида», «Чорний яр», «Двоє вночі».
На
сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року
Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній
Україні. У 1993 р. Міжнародний біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав
О. Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років».
Помер
О. Гончар 14 липня 1995 р. у Києві, похований на Байковому цвинтарі
.
У бібліотеці
оформлена тематична викладка літератури «Незгасима зоря Олеся Гончара.
Користувачі бібліотеки мають змогу переглянути
викладку літератури та ознайомитися із
творчістю письменника.
Немає коментарів:
Дописати коментар