Цікаві факти про Олеся Гончара
Сьогодні 25 річниця з дня смерті Олеся Терентійовича Гончара
(1918-1995), українського письменника і громадського діяча, академіка, Героя
України (2005). Автор повісті «Земля гуде», романів «Прапороносці», «Людина і
зброя» (Державна премія ім. Т. Шевченка), «Тронка», «Твоя зоря», «Собор».
Письменник – автор сценаріїв кількох художніх фільмів, за його творами
поставлено спектаклі та оперу. Народився Олесь Гончар на Полтавщині. Навчався у
Харківському університеті, але навчання перервала війна. У складі студентського
батальйону добровольцем пішов на фронт. У 1946 році закінчив Дніпропетровський
університет. Перші літературні спроби молодого письменника – оповідання й
повість – з’явилися ще 1938 року. Перебуваючи на фронті, писав вірші, які
публікувались у фронтовій газеті. У повоєнні роки розпочав діяльність
професійного літератора. Письменник чимало зробив для утвердження української
мови, послідовно і самовіддано обстоював її державний статус. Стояв біля
витоків створення Народного Руху України.
Цікаві факти про Олеся Гончара
*Олесь
Гончар (1918-1995) — український письменник, літературний критик, громадський
діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса
Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959–1971),
академік НАН України (1978).
*Народився в селі Ломівка в родині Терентія
Сидоровича та Тетяни Гаврилівни Біличенків.
*Після смерті матері, коли хлопцеві було 3
роки, його забрали на виховання дід і бабуся, саме вона замінила майбутньому
письменникові матір.
*Олександр
Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар.
*У
вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного
університету. Після переїзду до Києва, вже ставши знаним письменником, він
щороку навідувався до Ломівки – ховався тут від гамору міста і телефонних
дзвінків, відшліфовував твори. Привозив сюди в гості й своїх іменитих друзів.
*В
житті письменника було чотири жінки-берегині: мама, Тетяна Гаврилівна
Гончар-Біліченко, бабуся Прісина, сестра Шура та дружина. Мама, бо подарувала йому
життя. Бабуся, бо казками, народними піснями, молитвою, любов’ю замінила
Олесеві матір. Сестра, бо лікувала не тільки Олеся, а й всіх молитвою і словом.
Дружина, Валентина Данилівна (Мала) Гончар, — мужня жінка, вона ніколи не
скиглила, ніколи не жаліла себе, в неї «ніколи нічого не болить», була сильною
особистістю, за що й припала до серця юного письменника.
*Найприкріший
факт: на 50-річний ювілей Олесь Гончар отримував не слова привітання і
подарунки, а погром його славетного «Собору».
Саме багатостраждальний «Собор», як не дивно, пришвидшив одержання
селянами паспортів.
*Перше
відображення трагедії Голодомору в радянській художній прозі – не повість
«Марія» Уласа Самчука, як донині вважали, а «Стокозове поле» 23-річного
Гончара!
*Відповідь на питання чому письменник не
переїхав у комфортніше житло, що йому пропонували, і чому його поява у
видавництві призводила до паніки дівчат-друкарок, можна прочитати у останньому,
дванадцятому розділі «Собор із «Собору», або Подорож Олеся Гончара до Мадонни».
Олесь Гончар вів свій «Щоденник», у якому записував всі свої потаємні секрети.
*Твори Гончара перекладалися на 67 мов, а
творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами
слова.
*Нагороджений
багатьма орденами та медалями.
Помер
14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі.
Немає коментарів:
Дописати коментар