День Володимира: історія та походження свята. 28 липня в Україні відзначають свято Володимира Великого та день Хрещення Київської Русі. В Україні День Володимира, на честь святого рівноапостольного, великого князя Володимира, відзначають 28 липня. Цей день пов’язували з князем Володимиром, якого в ряді джерел називають не інакше, як Володимир Красне Сонечко. День ангела Володимира ми відзначаємо у величне свято — День Хрещення Русі. Саме зі святим князем Володимиром Великим, що став покровителем для всіх чоловіків із цим іменем, пов’язане свято. Постать князя Володимира в історії Князь Київський Володимир Святославович, онук Ольги, народився близько 960 року. Він був князем у Новгороді, але, побоюючись підступних задумів старшого брата – захопити всі землі руські, втік до варягів. А через два роки повернувся з дружиною і пішов війною на Київ. Володимир у 978 році став володарем Київської держави. Він вів успішні війни з сусідами, приєднуючи нові землі. У 988 році князь Володимир, син князя Святослава, прийняв історичне рішення про хрещення Русі, хрестився сам з дружиною. При хрещенні він отримав ім’я Василь. А за дійство, яке відбулося у водах Дніпра, коли хрещення приняли усі, князя люди стали звати «Великим».  Володимир і хрещення Київської Русі Князь Володимир не тільки сам навернувся до християнства, але й посприяв тому, що християнство стало державною релігією Київської Русі. Після свого хрещення Володимир наказав киянам хреститися, а поганських ідолів скинути у Дніпро. Місце, де були хрещені діти Володимира Великого в Києві, до цих пір називається Хрещатиком. Святе Хрещення прийняли після Києва жителі Новгорода і Смоленська, Полоцька і Турова, Пскова, Луцька, Володимира-Волинського, Чернігова, Курська, Ростова Великого і інших міст.  За наказом князя збудували чимало храмів, зокрема Десятинну церкву в Києві. Саме за часи його правління Київська Русь досягла найвищого розквіту в становленні і розвитку держави, торгівлі, будівництва та освіти. Вже після хрещення на Русі стала поширюватися грамотність та писемність. Православні шанують пам’ять великого князя Володимира.

       На Володимира існує така прикмета: «На Володимира - Красне Сонечко». Воно набуває яскравого червоного кольору. Листя на деревах починають набувати осіннього забарвлення. Першою починає жовтіти липа.  Офіційним державним святом День Хрещення Київської Русі — 28 липня — став згідно з указом Президента України Віктора Ющенка у 2008 році. Слід додати, що 28 липня вважається днем смерті Князя Володимира, а саме хрещення найбільш ймовірно відбулося 14 серпня (за новим стилем). У цей день віряни проводять хресні ходи та ряд інших релігійних масових заходів.
Для користувачів бібліотеки підготовлено рекомендаційний список літератури.

Державні реформи князя Володимира

 (для юнацтва та широкого кола читачів)

1. . Аркас М. Історія України-Русі : посіб. / М. Аркас. – К., 1990. – С. 38.

2. . Грушевський М. Історія України-Русі : посіб. / М. Грушевський. – К., 1991. – С. 42.

3. . Дорошенко Д. Нарис історії України : посіб. / Д. Дорошенко. – Львів, 1991 – С. 32.

4. . Зайцев Ю. Історія України : посіб. / Ю. Зайцев. – Львів, 1996. – С. 28.

5. . Крип’якевич І. П. Історія України : посіб. / І. П. Крип’якевич. – Львів, 1992. – С. 34.

6. . Політично-правові погляди у Київській-Русі // Хрестоматія з історії політичних вчень : посіб. – К., 2008. – С. 116–163.

7. . Полонська-Василенко Н. Історія України : посіб. / Н/Полонська-Василенко. – К., 1993. – С 43.

8.  Сергієнко В. Історія України від найдавніших часів до кінця ХVІІІ століття / В. Сергієнко. – К., 1995.

9.  Субтельний О. Україна: історія : посіб. / О. Субтельний. – К., 1992. – С. 53.

10. Толочко П. Київська Русь : посіб. / П. Толочко. – К., 1995. – С. 39.

У цей день багато років тому хрестилася Русь. Проценківська сільська бібліотека вітає всіх, хто в серці зберіг святу віру в єдиного Бога. Нехай ваші домівки будуть теплими і затишними, гості будуть добрими, мир, добробут і лад витають навколо вас, а сімейство буде міцним, здоровим і люблячим! Щоб завжди супроводжувала удача, а все погане і негативне неслося геть!

              Володимир Винниченко: митець та політик. Цікаві факти з життя.
           Дитинство Володимира                                      Винниченка

Перекинемось уявою у 1880 рік, на одну із вулиць повітового міста Єлисаветграда, колишньої Херсонської губернії, тепер це Кіровоградщина.

Будинок, у якому 16 липня народився майбутній письменник, стояв неподалік ріки Інгулу і старої фортеці.

  Наступного дня дитину хрестили в церкві, яка й досі стоїть у центрі міста. У графі, де зазначалися дані про батьків, протоієрей Захарія записав: батько – Кирило Василів син Винниченко – селянин власник з села Веселий Кут; мати – Євдокія, законна його дружина.  Обоє православного віросповідання.

     Дитинство Володимира Винниченка частково можна відтворити з розповідей матері письменника. Йдеться в них про найбільш ранню пору в житті Винниченка – його перші нахили, пригоди, ігри, оточення.

З цих спогадів, зафіксованих Розалією Яківною Винниченко, можна припустити, що в пору свого отроцтва Володимир був схожий на ... Федька - халамидника з однойменного оповідання, написаного Винниченком десь у 30-літньому віці.

       Неподалік від батьківського будинку – річка Інгул, вали старої фортеці, великий міський сад. Улюблені місця дитячих розваг та ігор. “Грали в ґудзики, цурки, запускали голубів, купалися в Інгулі, шукали пташині гнізда й скарби, каталися на ковзанах. Деякі з тих розваг були досить ризиковані.

     Перепливаючи якось із дорослими широкий ставок, Володимир ледь не втопився, але був урятований старшими.  Іншого разу мчав верхи на коні попереду табуна – кінь злякався чогось, скинув малого вершника. Пощастило: коні, пролітаючи степом, не зачепили хлопчика копитами. Ще якось була подорож на ковзанах по льоду річки аж до Новомиргорода – це кілометрів сорок, не менше.”

    Чимось він виділявся з-посеред своїх ровесників. Мав надзвичайно чітку пам’ять. Рано навчився читати, - сталося це непомітно для його рідних. Можливо, що першим “букварем” для цього були принесені братом Андрієм (робітником друкарні) афіші, з яких він граючись, вирізав літери і клеїв на стінку, питаючись у дорослих, що то за буква.

Сусідських дітей “тримав ... трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий.”

     Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, збитошним, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем.

Навчатися Володимира віддали до народної школи. Шкільні премудрості виявилися для нього нескладними. “Будучи од природи до всього цікавим, а до того ще й талановитим, без особливих труднощів йде він першим учнем протягом всього часу вчення в школі. Се до певної міри рішило його долю й на будуче. На його здібності звернула увагу учителька народної школи і порадила батькам не лишати хлопця без дальшої освіти, а оддати його на науки в якусь середню школу.”

Так Володимир невдовзі переступив поріг Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії. Єлисаветградська чоловіча гімназія була одним з кращих освітніх осередків краю. Разом з іншими учнями Володимир Винниченко вивчав тут закон божий, російську, латинську, грецьку, німецьку та французьку мови, історію, географію, фізику, логіку, космографію, ходив на уроки гімнастики й співів.

   Про роки навчання в гімназії у Володимира Винниченка залишилися недобрі спомини.

І він кинув виклик «сильним світу цього». Національний одяг, українська мова, незалежна поведінка, екстравагантні вчинки стали причиною того, що з першого за знаннями учня він перетворюється на «жахливу дитину». Усе це, помножене ще й на індивідуальну вдачу майбутнього письменника, стало причиною ненависті його до будь-яких форм приниження і гноблення. Через конфлікт з адміністрацією Володимир залишає гімназію, а згодом екстерном складає іспит в Златопільській гімназії, причому про знання екзаменованого та його манеру триматися переповідали легенди.

 Цікаві факти про Володимира Винниченка

Чи знаєте ви, що …

 …опублікувавши перше оповідання «Краса і сила», яке принесло авторові справжню славу, В. Винниченко отримав визнання в письменницьких колах. Його блискучий дебют вітав М.Коцюбинський.

…літературна спадщина письменника налічує більше ста оповідань, чотирнадцять романів, двадцять три п'єси.

...В. Винниченко був яскравим драматургом. Вистави за його творами мали неабиякий успіх у театрах Берліна, Праги, Рима, Москви. П'єси «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Брехня» та інші збирали й збирають до сьогодні чимало глядачів.

 

… Одним із найулюбленіших серед читачів творів письменника є фантастичний роман-утопія «Сонячна машина». Зауваж — слово «утопія» означає «фантазія, нездійсненна мрія». 

…Володимир Винниченко — ще й талановитий художник. Його 74 оригінальні малярські роботи та 4 альбоми з малюнками аквареллю, вуглиною нещодавно повернулися в Україну. 

… на честь Володимира Винниченка названий Кіровоградський державний педагогічний університет.

 

…перший у світі пам’ятник Володимиру Винниченку відкрито в Кіровограді 18 вересня 2010 року. Автори пам'ятника — молодий львівський скульптор Володимир Цісарик і кіровоградський архітектор Віталій Кривенко.

   Чимало творів Володимира Винниченка перекладено іноземними мовами, його п’єси були представлені на сценах великих європейських театрів.

Володимир Винниченко – письменник світового рівня. В часи Радянського Союзу його ім`я було викреслено з української літератури. А в наш час важливим є зберегти його заповіт: «Стійте всіма силами за Україну…».

      До 140-річчя від дня народження В. К. Винниченка (1880−1951), українського письменника, публіциста, громадсько-політичного і державного діяча Проценківська бібліотека-філія підготувала тематичну викладку літературного спадку  письменника, на якій представлені збірки оповідань, повістей і п’єс  різних років видання. Це – прижиттєві та сучасні видання, що вийшли друком в Україні та поза її межами. 

Цікаві факти про Олеся Гончара

Сьогодні 25  річниця з дня смерті  Олеся Терентійовича Гончара (1918-1995), українського письменника і громадського діяча, академіка, Героя України (2005). Автор повісті «Земля гуде», романів «Прапороносці», «Людина і зброя» (Державна премія ім. Т. Шевченка), «Тронка», «Твоя зоря», «Собор». Письменник – автор сценаріїв кількох художніх фільмів, за його творами поставлено спектаклі та оперу. Народився Олесь Гончар на Полтавщині. Навчався у Харківському університеті, але навчання перервала війна. У складі студентського батальйону добровольцем пішов на фронт. У 1946 році закінчив Дніпропетровський університет. Перші літературні спроби молодого письменника – оповідання й повість – з’явилися ще 1938 року. Перебуваючи на фронті, писав вірші, які публікувались у фронтовій газеті. У повоєнні роки розпочав діяльність професійного літератора. Письменник чимало зробив для утвердження української мови, послідовно і самовіддано обстоював її державний статус. Стояв біля витоків створення Народного Руху України.

Цікаві факти про Олеся Гончара

*Олесь Гончар (1918-1995) — український письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959–1971), академік НАН України (1978).

 *Народився в селі Ломівка в родині Терентія Сидоровича та Тетяни Гаврилівни Біличенків.

 *Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, його забрали на виховання дід і бабуся, саме вона замінила майбутньому письменникові матір.

*Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар.

*У вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. Після переїзду до Києва, вже ставши знаним письменником, він щороку навідувався до Ломівки – ховався тут від гамору міста і телефонних дзвінків, відшліфовував твори. Привозив сюди в гості й своїх іменитих друзів.

*В житті письменника було чотири жінки-берегині: мама, Тетяна Гаврилівна Гончар-Біліченко, бабуся Прісина, сестра Шура та дружина. Мама, бо подарувала йому життя. Бабуся, бо казками, народними піснями, молитвою, любов’ю замінила Олесеві матір. Сестра, бо лікувала не тільки Олеся, а й всіх молитвою і словом. Дружина, Валентина Данилівна (Мала) Гончар, — мужня жінка, вона ніколи не скиглила, ніколи не жаліла себе, в неї «ніколи нічого не болить», була сильною особистістю, за що й припала до серця юного письменника.

*Найприкріший факт: на 50-річний ювілей Олесь Гончар отримував не слова привітання і подарунки, а погром його славетного «Собору».  Саме багатостраждальний «Собор», як не дивно, пришвидшив одержання селянами паспортів.

*Перше відображення трагедії Голодомору в радянській художній прозі – не повість «Марія» Уласа Самчука, як донині вважали, а «Стокозове поле» 23-річного Гончара!

 *Відповідь на питання чому письменник не переїхав у комфортніше житло, що йому пропонували, і чому його поява у видавництві призводила до паніки дівчат-друкарок, можна прочитати у останньому, дванадцятому розділі «Собор із «Собору», або Подорож Олеся Гончара до Мадонни». Олесь Гончар вів свій «Щоденник», у якому записував всі свої потаємні секрети.

 *Твори Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

*Нагороджений багатьма орденами та медалями.

Помер 14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі.

"Незгасна зоря Олеся Гончара" бібліографічна довідка

Сьогодні - 25 років з дня смерті ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

1918, 3 квітня – у с. Ломівка біля нинішнього міста Дніпро народився Олесь Гончар – видатний український письменник, літературний критик, громадський  діяч.

Виховувала бабуся у слободі Суха на Полтавщині, оскільки мама померла, а батько одружився вдруге і забрав до себе старшу сестру Олесю. Все життя прожив під прізвищем матері, хоча при народженні отримав прізвище батька – Біличенко.

У 1927 році пішов до Бреусівської семирічної школи. У голодні тридцяті бабуся його ледве опухлого виходила.

В 1933 р. 14-літній підліток влаштувався кореспондентом районної газети, яка згодом направила його до харківського технікуму журналістики, а в 1938 році Олесь Гончар став студентом філологічного факультету Харківського університету. На першому курсі написав оповідання «Черешні цвітуть», яке опублікували в журналі «Радянська література», а у 1941 році за оповідання «Орля» отримав свою першу премію.

Олесь Гончар у молоді роки.

Добровільно пішов на фронт Другої світової війни у 1941 р. Влітку 1942 р. потрапив у нацистському полон, де пробув протягом року і зумів утекти та повернутися у червону армію. Мав три бойових поранення, отримав три медалі «За відвагу». У грудні 1945 р. демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в Дніпрі, почав літературну роботу.

Відновив навчання на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.

Перша книжка «Альпи» із трилогії «Прапороносці» вийшла у1946 р. у журналі «Вітчизна». Восени 1948 р. світ побачила остання книга трилогії «Прапороносці» – «Злата Прага». Події роману охоплюють шлях, який проходять офіцери й солдати – українці у 1944-1945 роках через Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію. На відміну від практично всіх текстів інших письменників-фронтовиків, з роману випливає, що Європа близька для українців-вояків. Вони знаходять спільну мову і з румунськими солдатами, які недавно були ворогами, а тепер стали союзниками, і з цивільним людом у Будапешті, і навіть з перестарілим угорським графом у його маєтку, і, ясна річ, із словацькими селянами та мешканцями чеських містечок.

Протягом 1949-1960 рр. у світ вийшла низка творів О. Гончара на воєнну тематику: «Земля гуде», «Партизанська іскра», «Людина і зброя». У цей період письменник працював над творами сучасної та історичної тематики (збірки «Південь», «Дорога за хмари», повісті «Микита Братусь», «Щоб світився вогник», романи «Таврія», «Перекоп», «Тронка» та ін.). У 1968 р. вийшов друком роман «Собор», але невдовзі був вилучений з літературного процесу.

У 1959-1971 pp. Олесь Гончар керував Спілкою письменників України.

За роман «Людина і зброя» в 1960-му році його нагородили Державною премією імені Т. Шевченка. Опублікував романи «Циклон» (1970), «Бригантина»(1973), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), у 1989 р. – повісті «Далекі вогнища», «Спогад про океан», новели «Корида», «Чорний яр», «Двоє вночі».

На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні. У 1993 р. Міжнародний біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав О. Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років».

Помер О. Гончар 14 липня 1995 р. у Києві, похований на Байковому цвинтарі

.

У бібліотеці  оформлена тематична викладка літератури «Незгасима зоря Олеся Гончара.

Користувачі бібліотеки мають змогу переглянути викладку літератури та  ознайомитися із творчістю письменника.

                                                                 

Сонце з рання вигравало, на Івана, на Купала

                                                              Народознавча інформхвилинка
           У ніч купальську, тиху
               Запалимо вогонь,
                Щоб біда і лихо
               Стояли осторонь

7 липня — Різдво Івана Хрестителя, у народі — Купала, Івана Купала, яке у давніші часи супроводжувалося магічними дійствами.
Це романтичне свято відзначають якраз в період найбільшого буяння природи. Людина намагалася спрямувати її животворчу силу собі на користь. О тій порі, вважалося, трави, вогонь, вода стають особливо цілющими, здатними очищати й лікувати.
Побутувало повір'я, що на Івана Купала сонце «грає» - сяє, міниться різними кольорами. Тому запалювали багаття - «маленькі сонця». Полум'я і дим теж вважалися цілющими. Відтак - навіть старі люди перестрибували через багаття, щоб очиститися і цілий рік бути здоровими.
У ніч на Купала вельми чудодійна вода. А ще й долю може провіщати. Отож купалися всі - і старі, і малі. Дівчата плели вінки та пускали їх на воду, пильно вдивлялися - звідки судженого чекати.
Уособленням свята було купальське дерево чи лялька, виготовлена із зелених галузок (Іван, Марена). Її прикрашали, водили навколо хороводи, співали купальських пісень. Із соломи також виготовляли Марену. Але її могли топити, спалювати. А от зелену розривали на шматки і несли на грядки, де посіяли огірки, щоб добре родили.
Купальська ніч вважалася сприятливою і для розгулу нечистої сили. Щоб захистити себе і домашню худобу від її згубного впливу, хату, хлів, подвір'я обсівали маком, вішали обереги - кропиву, полин, часник, серп, ніж тощо.
Зі святом Купала пов'язані повір'я про цвіт папороті, що з'являється тільки тієї ночі. Володіння квіткою відкриє людині скарби, але не зробить її щасливою.
Яскраво виражений язичницький характер свята, його романтичність, самобутність сприяли тому, що в усі часи воно було улюбленою формою дозвілля молоді, джерелом натхнення для митців. У Купальську ніч були «закохані» Микола Гоголь, Григорій Квітка-Основ'яненко, Тарас Шевченко, Панас Мирний...

Любі друзі!

Нехай в це прекрасне свято здійсниться ваше найзаповітніше бажання, а дорога вашого життя буде встелена пелюстками польових квітів та запашних цілющих трав. Хай поруч будуть по-справжньому щирі люди, які принесуть у ваше життя тільки світло, добро, радість і посмішки.

      Вітаю вас з днем Івана Купала!