«Микола Зеров – чародій слова»
Літературна світлиця
Росте, і множиться, і мре зело.
Що сіялось, те нині зеленіє,
А що цвіло, те нині одцвіло...
М.Зеров
134 роки з дня народження нашого земляка - Миколи
Зерова
Видатний
український поет і перекладач, критик і літературознавець народився 26 квітня 1890 р. у повітовому
містечку Зінькові на Полтавщині, в багатодітній родині вчителя Костя
Іраклійовича Зерова. Згодом у
автобіографії Микола Зеров напише: «Батько вчитель, потім — завідуючий
городською школою, нарешті — 1905 року — інспектор народних шкіл, мати — з
дрібного землевласницького роду Яреськів — з-під Диканьки, роду козацького, але
доказующого дворянство».
У родині було 11 дітей, досягли дорослого віку семеро,
Микола з-поміж них – найстарший. Школу М.Зеров закінчив тут-таки, у Зінькові.
До речі, навчався в одному класі з Павлом Губенком — майбутнім письменником
Остапом Вишнею. Освіту продовжив у Охтирській та першій Київській гімназіях; на
історико-філологічному факультеті Святоволодимирського університету.
З 1914р. викладав історію у Златопільскій
чоловічій гімназії, з 1916-го – також і
в жіночій, а в 1917р. – у Другій Київській гімназії імені
Кирило-Мефодіївського братства. У 1918–1920р.р. викладав українознавство в
Архітектурному інституті, редагував журнал «Книгарь». З осені 1923-го - професор Київського інституту народної
освіти.
1920 р. Микола Зеров одружився з Софією Лободою,
однією з трьох доньок професора Федора Лободи. Зі своєю майбутньою дружиною,
студенткою історико-філологічного факультету Вищих жіночих курсів, Зеров
познайомився у студентській їдальні. У жартівливому циклі сонетів «Зламався
зуб» Зеров згадує «байдужу і далеку» Сонічку, що проходить повз нього «як
гордая княгиня», завдаючи болю його чутливому серцю. Микола і Софія були
однолітками. За якийся час Миколу почали запрошувати до гостинного дому Лобод,
де нерідко вечорами збиралося
студентство, а невдовзі Софія відповіла згодою на Миколину пропозицію руки та
серця. Після одруження М.Зеров отримав
запрошення на роботу до Баришівської соціально-економічної школи. У
Баришівці письменник плідно творчо
працює: тут написані всі вірші, які увійшли до збірки «Камена» (1924р.); низка
талановитих перекладів, сонети, оповідання.
Починаючи від 1926р., Микола Зеров переважно
займається літературною критикою, перекладами. Та більшовицька влада вже
«накинула оком» на неокласиків, звинувачуючи їх у «антипролетарських настроях».
У червні 1927р. постановою пленуму ЦК КП(б)У була
дана «політична оцінка» творчості неокласиків та їхній позиції щодо
літературного процесу. Ця постанова фактично забороняла Зерову займатися
літературно-критичною діяльністю. Він зосередився на історико-літературних
студіях, писав передмови до творів українських письменників-класиків (з них у
1929р. склалася книга «Від Куліша до Винниченка»). Та на початку 1930р.
розгорівся процес «Спілки визволення України»: і Куліша, і Винниченка
затаврували як «фашистських
письменників»; одного з чільних представників неокласиків – М.Рильського –
заарештували у «справі СВУ». Зерова примусили виступити «свідком» на процесі.
Його життя перетворилося на пекло: постійні цькування, погрози, ризик будь-якої
хвилини бути заарештованим. Справжньою трагедією для Зерова стало самогубство М.Хвильового у травні
1933-го. Від Зерова «органи» вимагають «публічного каяття», на яке він не
погоджується.
1 вересня 1934р. Миколу Зерова позбавляють
можливості викладати в університеті, а у жовтні – й можливості займатися
наукою. Стає відомо, що розстріляли його
друзів і однодумців – Григорія Косинку та Олексу Влизька. 1 листопада помирає
від шкарлатини 9-річний Котик – єдина таткова радість і втіха. Микола Костьович сам ховає сина – з ним на
цвинтарі лише двоє колег-викладачів і двоє студентів. Вони переповіли згодом, що Зеров читав над могилою сина вірші
латиною. Сказав, що для живих йому читати свої вірші вже не доведеться. У
пошуках бодай якоїсь роботи, розбитий горем, письменник залишає Київ, де
поховав синочка й де на нього чигає НКВС, і в січні 1935р.вирушає до Москви.
В ніч із 27 на 28 квітня 1935р. у Москві Миколу Зерова заарештували. 20 травня доправили до Києва – для проведення «слідчих дій».
Письменника звинуватили в «керівництві контрреволюційною терористичною
націоналістичною організацією». Єдиними «доказами» існування цієї «організації»
стали вилучені під час обшуку книги «Чорна рада» П.Куліша та «Політика»
Г.Косинки.
1-4 лютого 1936р. на закритому засіданні
військового трибуналу Київського військового округу, без участі обвинувачених,
їм було оголошено вирок. М.Зерова, П.Филиповича та А.Лебедя засудили до 10
років позбавлення волі. Стільки ж
отримали інші «учасники групи», які вперше побачили одне одного під час «очних
ставок». 9 жовтня 1937р. «справу Зерова та інших» переглянула особлива трійка
УНКВС у Ленінградській області. 3
листопада 1937р. Миколу Зерова розстріляв капітан НКВС М.Матвєєв в урочищі
Сандармох. Тоді ж були розстріляні сотні українських інтелігентів – у
якості «подарунка» Сталіну до 20-річчя жовтневого перевороту.
У березні 1958 р. Миколу Зерова реабілітували «за
відсутністю складу злочину». 1988р. із Сандамоху привезли жменьку землі й
поховали на Лук’янівському цвинтарі в Києві, біля могили його сина Котика.
Немає коментарів:
Дописати коментар