ПИСЬМЕННИКИ - ЮВІЛЯРИ

"БІБЛІОГРАФІЧНА ДОВІДКА"

 «Думка про самостійну Україну була провідною думкою мого життя, і, звичайно, в міру сил моїх і можливостей, я працювала для здійснення її»

Людмила Старицька-Черняхівська

Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (17.08.1868, м. Київ, — 1941). Письменниця, літературний критик, громадський діяч

В історію європейської літератури вагомий внесок зробила й ціла плеяда українських жінок-письменниць. Серед них згадуємо ім’я вітчизняної письменниці, літературного критика, громадського діяча — Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської.

Народилася Людмила Старицька 29 серпня 1868 р. у Києві в родині відомого письменника, драматурга, громадського діяча Михайла Петровича Старицького та Софії Віталіївни Лисенко — рідної сестри композитора М. Лисенка.

Окрім домашнього навчання, Людмила здобувала освіту в пансіоні Криницької, навчалася в одній із кращих приватних жіночих гімназій Києва В. Ващенка-Захарченка. Ще в дитинстві вона склала перші казочки та вірші для молодшої сестри. В п’ятнадцять років Людмила вже писала для домашнього театру містерії віршем, у рукописному журналі гімназисток вмістила нарис “За Україну”.

Поезія Л. Старицької була представлена І. Франком в антології “Акорди” та С. Єфремовим в “Українській музі”.

Із заснуванням у 1895 р. у Києві Літературно-артистичного товариства Л. Старицька входить до його правління, допомагає організовувати літературно-художні та наукові вечори, присвячені історії та культурі українського народу. Людмила бере активну участь у роботі “Історичного товариства Нестора-літописця” в Києві, “Наукового товариства імені Шевченка” у Львові.

Під час революційних подій 1905 р. Л. Старицька-Черняхівська бере учать у мітингах та демонстраціях, засіданнях політичних гуртків. Згодом вона входить до Української демократично-радикальної партії, а потім — Товариства українських поступовців.

Наприкінці 1920-х — початку 1930-х рр. письменниця та її рідні зазнають гонінь і переслідувань. У 1929 р. Людмилу Михайлівну та Олександра Григоровича заарештовують, звинувативши в належності до “Спілки визволень” України”. Черняхівських відправляють з Києва до Харкова, де до суду, під час слідства (майже півроку) вони сиділи в камерах ізолятора ДПУ на Холодній горі.

20 липня 1941 р., коли гриміла війна, точилися жорстокі бої, Червона армія відступала, 73-річну письменницю знову заарештовують. Разом із сестрою Оксаною,академіком-сходознавцем А. Кримським і ще кількома київськими інтелігентами вивозять вантажним авто до Харкова, а звідти гонять етапом пішки у Валуйки. Потім кидають у “телятник”, набитий в’язнями, й везуть за Волгу. По дорозі, без води, їжі, світла, письменниця померла. На казахській землі задубіле тіло Людмили Михайлівни чекісти викинули по ходу в степ.

Проценківська сільська бібліотека запрошує своїх користувачів відвідати бібліотеку та ознайомитися із життєвим і творчим шляхом Людмили Старицької-Черняхівської.