ГОЛОДОМОР - 90  

Ми пам'ятаємо... Світ визнає

У кожну четверту суботу листопада в Україні відзначається скорботна пам*ятна дата - День пам*яті жертв Голодомору.

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

                (Ніна Виноградська).

Запалюєм свічу і голови схиляєм, ми перед тими, хто в могилі спить...

Проценківська бібліотека долучилася до Акції "Запали свічу пам'яті"

 Шляхами гідності і свободи

(книжково-документальна виставка)

21 листопада в Україні - День Гідності та Свободи.

 В цей день ми вшановуємо тих, хто не тільки своїми справами, а й втраченим життям продемонстрував бажання жити у вільній та демократичній державі.

 

10 листопада - ДЕНЬ ВИШИВАЛЬНИЦІ.

Хвилинка-цікавинка                                       10 листопада - ДЕНЬ ВИШИВАЛЬНИЦІ.

Саме 10 листопада і святкують міжнародний день вишивальниці. Бажаємо всім майстриням - вишивальницям великого натхнення, багато вільного часу для вишивки, творчих успіхів, рівних та легких стібків!

Сьогодні ще і день святої Параскеви П'ятниці. Параскеву величають покровителькою домашнього вогнища, а любителі вишивки вважають її своєю покровителькою. У старі часи на Параскеву майстрині хвалилися один перед одним вишитим за рік.

 

 

ЄЛИЗАВЕТА ТРИПІЛЬСЬКА. Історія життя першої жінки - скульптора

Бібліографічна довідка

( 65 років пам'яті Єлизавети Трипільської (1881-1958), першої жінки-скульпторки, уродженки с. Довжик Зіньківського повіту, (нині Зіньківська громада Полтавського району)

Історія життя першої української жінки-скульптора: початок творчого шляху та життя закордоном.

Єлизавета Романівна (Родіонівна, Іларіонівна) Трипільська — українська скульпторка. У творчості переважала українська тематика: "Селянин", "Водяник" (1904–1909), працювала у галузі кераміки. Мала значні успіхи й визнання серед громадськості України, Азербайджану й Туркменістану.

Народилася в 19 листопада (1 грудня) 1881 Довжику на Полтавщині в заможній поміщицькій родині.

1896 року мисткиня зі срібною медаллю закінчила училище в Полтаві. Далі здобувала початкову професійно-художню освіту в Полтавському інституті шляхетних дівчат. Її вчителем був Василь Олексійович Волков. Дядьком Єлизавети був відомий український пейзажист Михайло Іванович Холодовський (1855—1926 рр.). У Волкова Трипільська отримала початкову професійно-художню освіту. З 1897 року продовжила вивчати мистецтво пластики у відомих скульпторів та в Петербурзькій художній школі.

1903 року Трипільська взяла участь у художній виставці в Полтаві. Через кілька років від'їздила в Париж. Там продовжила навчатися в митців Н. Аронсона і В'єжаля, де вивчала мистецтво обробки мармуру. Після повернення, Єлизавета Трипільська у 1907 році створила модель дівчини-українки й красеня-водяного для фонтану перед будівлею Полтавського земства.

1918 року твори Трипільської експонувалися на Першій виставці Товариства діячів українського пластичного мистецтва в Києві. У 1920-х роках її відрядили до Баку. Стажування поєднувала з навчанням у Вищому художньо-технічному інституті, відкритому в Петербурзі 1922 року на базі Академії мистецтв.

Вона є авторкою постаменту до пам'ятника Катерині II у Катеринославі (1914), пам'ятників Леніну у Баку (1927), 26 бакинським комісарам (Баку, 1923), будівель російсько-перського ярмарку (Баку, 1928), Театру юного глядача (Баку), кінотеатру імені Нізамі (Баку) та інших.

З 1922 року Трипільська проживала на постійній основі в столиці Азербайджан.

Померла Єлизавета Трипільська в Баку у 1958 році. Невідомо, де знаходиться могила видатної скульпторки, і чи залишилися у неї спадкоємці.

 

 

Поетичний альманах  "Поезія -це завжди неповторність"

Любі друзі! Любителі поетичного слова!

Проценківська бібліотека-філія знову запрошує вас перегорнути наступну сторінку нашого поетичного альманаху.

То ж перегортаємо сторінку Валентини Хорошун і насолоджуємося її поетичними рядками.

                                       Останні теплі дні осінні

Останні теплі дні осінні,

На крилах літо бабине несуть.

Мереживо із павутиння,

В останнє павуки плетуть.

Стоять дерева урочисті,

Немов на виданні дівки.

Свої одежі ніжні і барвисті,

Знов одягли, немов вінки…

Поволі день згаса і обрій,

Червоним полум’ям горить.

Раптово десь взялися хмари чорні,

Вже вітер коршуном летить.

Безжальний вітер розгулявся,

З холодним подихом зими.

То розганявсь і підіймався,

То падав на землю грудьми.

Додолу гнув тополі й клени,

Заплутав коси у беріз.

Пожовкле листя й ще зелене,

Зривав, жбурляв його і ніс.

Злий буревій з шаленим свистом,

Свій дикий танець танцював –

З калини обривав намисто,

А потім з неї реготав.

Стояв довкола гул страшенний,

Стогнав і корчився, і гай, і ліс

Старався вітрюга напевно,

Перетворити все на хмиз.

Лиш дуб старезний не корився,

І віти вгору підіймав.

Чи то просив, чи то молився,

Чи то кричав, чи то благав.

Хотів собою захистити,

Ще молодий зелений гай.

Він намагався вітра зупинити,

І все стогнав: «Не смій, не зачіпай».

Не слухав дуба злюка-вітер,

Все більше сили набирав.

Останні доривав він квіти,

Трощив кущі, гілки ламав…

До ранку вітер біснувався,

Усеньку нічку спокою не знав.

Із неба до землі шугав, метався,

Й другим заснути не давав.

На ранок вітер стих, втомився,

І небо ясне ожило.

Світанок сонечком умився,

Немов нічого й не було.

Ще вчора все було барвистим,

І ліс, і гай, і луки, і поля.

А вже на ранок вкрилась листям,

Так раптом несподівано земля.

Ще гарних днів буде доволі,

І буде сонечко сіять.

І лиш дерева сірі й голі,

У мовчазній журбі стоять.

                                    Валентина Хорошун

 

ПОЕТИЧНИЙ АЛЬМАНАХ

"ПОЕЗІЯ - ЦЕ ЗАВЖДИ НЕПОВТОРНІСТЬ"

Доброго дня! Любі шанувальники поетичного слова!

Знову з вами я та Проценківська бібліотека-філія.

Я рада, що ви знайшли час, відклали всі свої справи і завітали на сторінку нашого поетичного альманаху.

Все в нашому житті швидкоплинне. Міняються пори року, з плином часу все змінюється в житті. Відходять у вічність люди, залишаючи про себе згадку у своїй творчості.

Ще у молодому віці пішов у кращі світи наш односелець Шило Василь Степанович. Більшість наших земляків навіть не здогадувались, що він писав вірші. Свої поезії він занотовував у зошит, який залишився у спадок рідним. Лиш деякі друзі знали про його талант. Як прикро, що ми дізнаємося про наших талановитих людей уже після їхньої смерті. Тож пропонуємо до вашої уваги поезію Василя.

Наш світ

Розповім вам, любі друзі,

казочку про дивний світ.

Мабуть, казку цю всі знають,

навіть мій маленький кіт.

Є в Галактиці безмежній,

серед безліч зірочок

одна цятка голубенька,

що блищить, як маячок.

Це планета дуже гарна,

Є на ній моря, ліси.

Ніде більше не зустрінеш,

ти ще більшої краси!

Та на цю планету милу,

всим багату і красиву,

що живе мільйон віків,

поселили диваків.

Що ж вони тут наробили,

за останню сотню літ?

Землю всю так забруднили,

що вже тане юрський лід.

Вимирає все прадавнє:

звірі, риба, гине ліс.

Нищиться усе навколо,

куди б «геній» не поліз.

Вигрібають все з планети:

нафту, вугіль, газ, руду.

Та ніхто й один не дума –

не минути нам біду!

Схаменіться, не руйнуйте,

дуже точний механізм!

В голови до вас забрався,

ні, не розум – егоїзм.

Васииль Шило - 2011 рік.