Вишиванка рідна, ну хіба це диво? В ній ходити модно, стильно і красиво. |
Вишиванка рідна, ну хіба не диво? В ній ходити модно, стильно і красиво.
Виконавчого комітету Зіньківської міської ради. Україна Полтавська область Зіньківська ТГ село Проценки вул.Тараса Шевченка 14.
Вишиванка рідна, ну хіба це диво? В ній ходити модно, стильно і красиво. |
Проценківська
бібліотека вітає Вас з Міжнародним днем сім'ї! Бажаю величезного сімейного
щастя, душевності, любові, ніжності, турботи і уваги. Нехай почуття єднання і
привітності завжди гріє вас в будь-яку погоду, в будь-який час року. Бережіть
один одного і будьте щасливі. Нехай ваше сімейне вогнище завжди горить і дарує
тепло. Взаєморозуміння та підтримки, терпіння, сил, любові і благополучних
днів. Нехай дитячий сміх лунає всюди, а рідні будуть вам вірною опорою. Нехай
вас завжди зігріває тепло любові. Бажаю вашій родині бути квітучою, дружною і
згуртованою. Благополуччя і добра всім родинам!
З повагою до вас
сільський бібліотекар
«В книжковій пам*яті – Великий Терор».
Історичний книгопоказ.
16 травня в Україні День пам'яті жертв політичних репресій. День пам’яті
жертв політичних репресій відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня
2007 року, щорічно у третю неділю травня,
з метою належного вшанування пам’яті
жертв політичних репресій,
привернення уваги суспільства
до трагічних подій в історії України, викликаних
насильницьким впровадженням комуністичної ідеології.
Кількість жертв політичних репресій
в Україні не піддається підрахунку – це неймовірні цифри. Деякі фахівці
вважають, що за період від початку 20-х і до
кінця 80-х років ХХ століття, тобто
за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було
заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50% українці). Величезну
кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання
(майже 3 мільйони українців), каторгу, табори, примусово побували в
психіатричних закладах.
Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення:
науковців, політиків, військових, священиків, представників культури,
селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові
репресії, які чинились сталінським режимом та його прибічниками в
Україні у 30-х роках. Приміром, в Україні в 1937–1938 роках було засуджено 198
918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до
в`язниць та таборів.
Впродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх
злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об’єкти КДБ, землю заливали
бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева.
Один із трагічних символів тієї доби є київська Биківня – у
Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв
масових політичних репресій. Тут був об’єкт спеціального призначення НКВС, де у
кінці 30-х – в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та
закатованих. Однією з найкривавіших стала ніч у Києві 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВС було розстріляно 563
людини. Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами як Аушвіц,
Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та Катинський розстріл. На сьогодні вже встановлено
імена понад 19 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання жертв сталінських
репресій.
Традиційно, в День пам’яті жертв політичних репресій вищі особи держави
покладають квіти до національного меморіального заповідника «Биківнянські
могили». Покладання квітів до пам’ятних знаків відбувається також по всій
країні, проходять жалобні віче і церемонії.
Сьогодні не має бути жодних таємниць, замовчувань та викривлень у
питаннях, які стосуються політичних репресій. Злочини, яким немає прощення,
минуле з гірким присмаком у світлі воскреслої правди постає перед нами
по-новому.
Пам’ятати трагічні сторінки своєї
країни це є національний і духовний обов’язок кожного українця. Це та пам’ять,
на якій будується наше майбутнє.
Тож ревно помолімося за всіх,
Кого сувора доля не пригорне,
Хто не зазна ні радості, ні втіх,
За всіх, кого нещадно чавлять жорна,
Кому завмер у горлі криком сміх,
Чиї неясні дні, як ночі, чорні.
Ти, Боже, їх у темряві не кинь,
Благослови їм шлях серед пустинь.
Ю. Клен
«Рідна домівка, рідна
сім*я – тут виростає доля моя»
Книжково-журнальна
мозаїка
Родина - це таке маленьке слово,
А скільки ж в ньому сенсу, доброти.
Це - мами перша колискова,
Це - батьків прояв теплоти.
Це все. Що може бути краще
За рідних й дорогих людей?
Не покидай ти їх нізащо,
Бо це все рідне, це твоє.
Родина - це не просто термін,
Який у словнику знайдеш.
Родина - тихий серця шепіт,
З яким ти по життю ідеш.
Нехай усе біжить, минає,
Та ти не будеш в самоті.
Родина - щось насправді справжнє
З того, що маєш у житті.
(Валерія Кропивна)
До Міжнародного дня сім*ї Проценківська бібліотека-філія для користувачів бібліотеки підготувала
книжково-журнальну мозаїку.
У 1989 році Асамблея ООН проголосила
1994 рік Міжнародним роком сім’ї. Мета – поглиблення розуміння питань родини,
об’єднання можливостей різних країн для вирішення всіх найсерйозніших питань,
пов’язаних із сім’єю. Запровадження свята було викликано стурбованістю світової
спільноти сучасним становищем родини та її значенням у процесі виховання
покоління, що підростає.
А 20 вересня 1993 року відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН
було запроваджено Міжнародний день сім’ї, який відзначається щороку 15 травня.
На думку тодішнього генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються
основні права однієї сім’ї – єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є,
перебуває під загрозою. Родина як основний елемент суспільства була і
залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності
поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки родині міцніє і
розвивається держава, зростає добробут народу. У всі часи за ставленням
держави, а також за становищем родини в суспільстві судили про розвиток країни.
Це тому, що щасливий союз родини та держави – необхідна запорука процвітання і
добробуту її громадян. З сім’ї починається життя людини, тут відбувається
формування її як громадянина. Вона є джерелом любові, поваги, солідарності та
прихильності, тим, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без
чого не може існувати людина.
Інформаційна сторінка від Проценківської бібліотеки.
15 травня відзначається - День Європи в Україні.
Це свято миру і єдності.
День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної
співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах.
У 1997-1998 роках до святкування Дня Європи залучилися держави-кандидати
на вступ до ЄС. У цих країнах святкування набуло певного політичного
забарвлення і було спрямоване на формування громадської думки стосовно
підтримки вступу до Євросоюзу. Проводилися регіональні конференції та круглі
столи; публічні дебати, виступи на телебаченні та радіо громадських діячів;
широка інформаційно-роз’яснювальна кампанія; культурно-розважальні програми та
спортивні змагання тощо.
Україна – єдина держава не член ЄС,
в якій на державному рівні відзначається День Європи (цей день святкують також
у країнах-кандидатах – Македонії і Туреччині).
Відповідно до Указу Президента
України від 19 квітня 2003 року №339/2003 "Про День Європи" у 3-тю
суботу травня відзначається День Європи.
До 150 річчя від дня народження В.С.Стефаника (1871-1936), українського письменника, поета, майстера новел і громадського діяча в Проценківській бібліотеці-філії підготовлена книжкова виставка.
Василь Стефаник народився 14 травня 1871 року в с.Русів на Станіславщині (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім*ї заможнього селянина Семена Стефаника.
Він писав свої твори для людей. Увійшов у знамення
літературних поцінувань, як великий реаліст і новатор, майстер новел, митець-демократ.
Він став серцем народу. У 1899 році вийшла перша друкована книга Василя Стефаника "Синя книжечка". З появою першої збірки Василь Стефаник став відомим письменником, здобув визнання Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської та зацікавлення широкого кола читачів.
У 1900 році побачила світ книга "Камінний хрест", в якій спостерігалося посилення громадського пафосу. До збірки увійшла однойменна новела, в якій автор показує, як чорні вихори немилосердно виривають із правічної української землі цілі родини, які тікають у пошуках кращого життя для своїх дітей. Еміграцію
Стефаник розцінював як непоправну трагедію.
В останні роки життя недуга не полишала письменника. Він відчував наближення смерті, все частіше згадував батьків. Предсмертними словами Василя Стефаника були: "йду до своєї хати, це не моя". Помер письменник 7 грудня 1936 року у Русові від серцевого нападу. За заповітом, митця поховали в рідному селі, поруч із могилою матері.
Користувачів бібліотеки запрошую
відвідати бібліотеку та переглянути книги та матеріали про життєвий та творчий шлях письменника.
Низький уклін усім матерям, чиї діти захищали і захищають Україну. Уклін їх матусям!... Пам*ятайте, що таких матерів у нас тисячі. Не забувайте про них та їхніх дітей. Бо кожен із них не просто віддав своє життя за те, щоб ми жили у своїй країні, а пожертвував щастям своєї матері.
Подякуйте і Ви.